Публікація
Інформаційна стійкість прикордоння: інтер’ю із журналістом із Сарн Вадимом Новаком про фейки щодо Білорусі та ІПСО
10:46, 25 Червня
Прикордонне місто Сарни неодноразово ставало мішенню для російських ракет та дронів — трагічні червневі удари 2022 року, що забрали життя чотирьох людей, назавжди закарбувалися в пам’яті місцевих мешканців. Проте, окрім фізичних загроз, Сарненщина щодня перебуває під прицілом ворожих інформаційних атак та спекуляцій навколо білоруського кордону.
Читайте також: Інформаційна стійкість прикордоння: як у школах Вараша протистоять паніці, фейкам про РАЕС та російському контенту
Як реагує на ці виклики місцева молодь? Редакція «Горинь.info» продовжує масштабний цикл матеріалів у межах проєкту «Медіаграмотність у прикордонних громадах Рівненщини», що реалізується за підтримки Інституту Масової Інформації (ІМІ) та фінансується European Union in Ukraine. Нашим другим співрозмовником став Вадим Новак — мешканець Сарн та регіональний журналіст «Суспільного». Ми поговорили з Вадимом про його професійний погляд на російські ІПСО, «вибухи» прогнозів у соцмережах під час військових навчань у Білорусі, тріумф «диванної експертності» та прості інструменти, які допомагають не потонути в морі дезінформації.
— Вадиме, з яких джерел ви зазвичай дізнаєтеся новини та отримуєте актуальну інформацію?
— Переважно це соціальні мережі. Найчастіше переглядаю Telegram та TikTok, дещо рідше заходжу в Instagram, Facebook та YouTube. Телебачення як джерело інформації я практично не сприймаю і не дивлюсь. Водночас на регулярній основі моніторю місцеві медіаресурси, а також усі доступні офіційні канали інформування від органів місцевого самоврядування.
— Яке з цих джерел є для вас пріоритетним і чому?
— На всі 100% найважливішими для мене є саме соціальні мережі, серед яких особливе місце посідає Telegram. Це зумовлено насамперед зручністю самої платформи: вона дозволяє не лише максимально оперативно дізнаватися про події, адже там новини зазвичай з’являються швидше, а й одразу відстежувати реакцію інших користувачів на них.
Оскільки моя професійна діяльність безпосередньо пов’язана з інформаційним потоком, я змушений регулярно моніторити інфопростір протягом усього дня. Це стосується як локальних пабліків, так і загальнонаціональних новинних ресурсів. Наприклад, статистика мого телефона показує, що лише в Telegram я проводжу близько 4–5 годин щодня. Споживання інформації через інші платформи забирає приблизно стільки ж часу.
— Чи змінився ваш інформаційний раціон через те, що ви проживаєте у прикордонній громаді?
— Частково так. Наприклад, якщо публікація стосується звичайної дорожньо-транспортної пригоди, я можу просто швидко переглянути її очима, обмежившись лише загальними фактами. Проте, якщо з’являється новина, де згадується Білорусь, я обов’язково відкрию її та вивчу в усіх деталях. Навіть коли чудово розумію, що навряд чи знайду там щось кардинально нове для себе, внутрішня потреба перевірити та переконатися все одно переважає.
— Чи читаєте або дивитеся ви закордонні медіа чи іноземні канали? Якщо так, то які саме?
— Якщо говорити про пряме відвідування іноземних платформ, то востаннє я заходив на них приблизно два роки тому. Зараз такі ресурси мене практично не цікавлять. Звісно, я можу зрідка ознайомитися з якоюсь статтею іноземного журналіста, але лише за умови, що її переклали та перепостили українські ЗМІ, та й це радше виняток із правил. Хоча, знову ж таки, десь раз на місяць я можу зробити виняток для видання The Economist, щоб почитати матеріали, які не стосуються політики — наприклад, про розвиток сучасних технологій, штучного інтелекту чи медицини.
— Чи часто вам трапляються фейки або маніпулятивно подана інформація в інтернеті?
— Натрапляю на таке регулярне. Особливо часто маніпулятивні публікації поширюють у місцевих групах. Схема стандартна — наприклад, ставлять кричущий заголовок на кшталт: «Лукашенко назвав дату вторгнення в Україну, коли це станеться?». Ти відкриваєш цей матеріал, а всередині виявляється вирвана з контексту цитата чотирирічної давнини. Подібних маніпуляцій у мережі надзвичайно багато. Ба більше, цим грішать не лише анонімні пабліки, а й цілком притомні новинні ресурси, які теж часто спекулюють на подійних темах задля переглядів.
— Як саме ви розпізнаєте, що інформація неправдива? Що вас зазвичай насторожує?
— Головним індикатором того, що новина взагалі не варта моєї уваги, зазвичай стає сам маніпулятивний або клікбейтний заголовок. Як правило, цього вже цілком достатньо, щоб розпізнати брехню.
— Чи доводилося вам самостійно верифікувати інформацію і як ви це робите?
— Я займаюся цим постійно. Для самостійної перевірки існує чимало доступних способів. Можна, до прикладу, детально перевірити дату, коли саме була озвучена та чи інша цитата, або ж просто моніторити авторитетніші ресурси з високим рівнем довіри, щоб подивитися, що і як вони пишуть на цю тему. Ну і, безумовно, найнадійніший та найдієвіший метод перевірки — це звернутися напряму до першоджерела: прийти особисто, зателефонувати чи знайти офіційний документ чи коментар.
— Чи відомо вам про існування спеціальних інструментів для перевірки даних (фактчекінгові сайти, зворотний пошук зображень тощо)? Якщо так, то чим користуєтеся?
— Про такі інструменти я, звісно, знаю, але в повсякденному житті використовую їх вкрай рідко. Найбільше, що можу зробити — це завантажити фотографію в пошукову систему Google, щоб перевірити її достовірність і переконатися, чи справді це зображення стосується конкретної новини, а не є застарілою ілюстрацією. Для верифікації локального контенту цього цілком вистачає, а для аналізу решти інформації мені цілком достатньо вже згаданих раніше базових навичок та методів.
— Наскільки легко чи, навпаки, важко, на вашу думку, сьогодні відрізнити правду від вигадки?
— Особисто для мене це дуже легко. Основним орієнтиром, як я вже казав, слугують занадто емоційні, кричущі заголовки чи підводки до текстів. Проте ситуація ускладнюється, коли очевидна маніпуляція починає масово і блискавично ширитися мережею. Тоді доводиться витрачати більше часу та зіставляти дані з багатьох різних джерел. Але якщо ми говоримо суто про рівень місцевих чи обласних новин, то відсіяти фейк там досить просто.
— Чи траплялося так, що ви особисто ділилися новиною, яка згодом виявлялася фейком? Якою була ваша реакція?
— Подібні випадки траплялися. Проте це ніколи не було твердженням чи сліпим репостом, де я повністю погоджувався з написаним. Я ділився таким контентом радше для того, щоб ініціювати обговорення серед колег чи знайомих та спільно перевірити, наскільки ця інформація відповідає дійсності.
— Як дезінформація впливає на мешканців вашої громади?
— Мої спостереження показують, що на кожен товар завжди знайдеться свій покупець. Якщо звернути увагу на кількість згаданих кричущих заголовків, то їхня кількість у стрічках невпинно зростає, а отже — такі публікації мають попит і когось щиро цікавлять. На жаль, багатьом людям набагато цікавіше емоційно обговорити саму подію чи чутки навколо неї, ніж розбиратися в реальних фактах. І для такої аудиторії часто взагалі не має значення, правдива ця інформація чи фейкова.
— Чи змінилися ваші підходи до споживання інформації після початку повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року?
— Ні, у цьому плані нічого абсолютно не змінилося.
— Чи відчуваєте ви психологічний чи інформаційний тиск через те, що мешкаєте безпосередньо поблизу кордону?
— Переважно ні, якогось особливого тиску я не відчуваю. Проте кількість тривожних публікацій в інфопросторі кратно збільшується в періоди, коли в Білорусі стартують чергові військові навчання. У такі дні стрічки соціальних мереж буквально «вибухають» нескінченними прогнозами, апокаліптичними передбаченнями та коментарями різноманітних експертів. Чесно кажучи, це просто починає дратувати.
— Чи доводилося вам проходити профільні курси чи тренінги з медіаграмотності? Якщо так, то де саме і як давно це було?
— Буквально тиждень тому для нас на роботі організували спеціалізований тренінг, присвячений темі виявлення маніпуляцій та дотримання ключових журналістських стандартів. А за тиждень до цього я брав участь у навчанні з медіаграмотності та фактчекінгу. Тому можу з упевненістю сказати, що процес підвищення кваліфікації у мене є регулярним.
— Якби ви мали можливість опанувати одну конкретну навичку у сфері верифікації даних, що б це було?
— Хотілося б освоїти якісь інструменти для проведення дуже серйозної, глибокої аналітики, про які я на сьогодні ще нічого не знаю.
— Як ви ставитеся до перспективи пройти ще один практичний тренінг із фактчекінгу? Яка тематика була б для вас найбільш корисною?
— Я завжди відкритий до нових знань, тому з радістю долучився б. Формат для мене не має принципового значення — підійде будь-який. Якщо говорити про конкретну тематику, то мені була б дуже цікавою тема детальної перевірки цитат та публічних висловлювань. Сьогодні в інформаційному просторі ми спостерігаємо справжній тріумф власної думки, коли кожен транслює що заманеться. Тому було б вкрай цікаво навчитися професійно розбирати: хто саме, що, про що і коли, власне, «базікає». Але мені це цікаво на вищому рівні, бо масштабувати таку роботу в межах нашої громади досить нудно — тут усе надто передбачувано.
Читайте також:
- Прикордоння під інформаційним вогнем: чому Рівненщина – дзеркало інформаційної війни
- Міжнародні кейси: як прикордонні регіони долають виклики
