Публікація
Інформаційна стійкість прикордоння: як у школах Вараша протистоять паніці, фейкам про РАЕС та російському контенту
10:33, 24 Червня
Як російськомовний TikTok, чутки про мобілізацію та страх вторгнення впливають на школярів Вараша і чому педагогам бракує часу для боротьби з дезінформацією — у першому інтерв’ю проєкту «Медіаграмотність у прикордонних громадах Рівненщини».
Редакція «Горинь.info» розпочинає масштабний цикл матеріалів про інформаційну стійкість прикордоння Рівненщини у межах проєкту «Медіаграмотність у прикордонних громадах Рівненщини» за підтримки Інституту Масової Інформації (ІМІ) та фінансування European Union in Ukraine.
Протягом кількох місяців ми досліджуватимемо, як мешканці прикордонних зон реагують на інформаційні загрози та фейки.
Наша перша розмова відбулася з Розою Тарасюк — вчителькою історії та громадянської освіти Вараського ліцею №4, яка вже 14 років працює з молоддю. З пані Розою ми обговорили низку питань що стосуються інформаційного середовищв в освітньому контексті. Зокрема поспілкувалися про медіаграмотність у школі, обговорили виклики та наслідки дезінформації та спробували проаналізувати потреби та рекомендації для підвищення інформаційної стійкості в освітньому середовищі.
Як прикордонне розташування та сусідство з РАЕС змінюють інформаційний раціон людей, чому підлітки масово споживають російськомовний TikTok, і як фейки про мобілізацію та релігію розколюють шкільні колективи — читайте в нашому інтерв’ю.
Особисто я користуюся багатьма джерелами інформації, кожен ранок розпочинається з моніторингу соцмереж. Найчастіше отримую новини з кількох джерел: Telegram і YouTube. Довіряю більше офіційним джерелам, тому завжди перевіряю інформацію на офіційних сайтах та звертаюся до першоджерел, аналізую, щоб знати відповіді на запитання своїх підопічних.
На вашу думку, чи відрізняється інформаційний раціон педагогів у прикордонних громадах від інших регіонів?
Джерела інформації можливо й ні, але змінюється сфера зацікавлень. У прикордонних громадах чи місцях підвищеної небезпеки, як, наприклад, РАЕС, інформаційний раціон відрізняється: більше уваги до тем безпеки кордону та ядерної безпеки. Це робить середовище більш напруженим. Люди активніше читають інформацію, яка стосується їхньої безпеки, і часто можуть не звертати увагу на красиво оформлені інформаційні вкиди та фейки, що дезінформують суспільство.
За вашими спостереженнями, які інформаційні звички мають учні?
Помічаю, що діти часто користуються соцмережами, але Facebook, Instagram та YouTubeShorts вже давно на другому плані. Найчастіше це TikTok, здебільшого російськомовний. Також Telegram для реєстрації в іграх та власному спілкування, інколи як засіб сповіщення чи медійне джерело.
Чи траплялося, що учні поширювали або вірили у фейки?
Так, буває, що учні поширюють або вірять у фейки. Один із останніх прикладів – інформація про нібито масовий приїзд індусів до України.
Як молодь реагує, коли ви або інші педагоги намагаєтесь виправити хибну інформацію?
Коли ми виправляємо хибну інформацію, реакція дуже різна й емоційна. Одні діти слухають уважно, але мовчать – вони не готові сперечатися, бо звикли погоджуватися з думками інших і не мають власної позиції. Інші, навпаки, активно сперечаються, повторюючи аргументи своїх батьків або довіряючи своєму медійному простору, який для них є авторитетом. Є й ті, хто демонструє байдужість: вони відвертаються від теми, бо вважають, що новини їх не стосуються, і що всі проблеми вирішують дорослі.
Які наративи дезінформації найчастіше зустрічаєте у своєму середовищі – серед колег, батьків, учнів?
Сьогодні найчастіше поширюються наративи, пов’язані з війною та мобілізацією: одні виступають проти насильницької мобілізації, інші підтримують, бо їхні рідні перебували чи перебувають у лавах ЗСУ. Це створює напруження й конфлікти навіть серед дітей. Також активно поширюються фейки про безпеку – наприклад, щодо диверсій чи атаки атомної станції у м.Вараш, що викликає страх і паніку серед дітей. Наше місто знаходиться відносно не далеко до кордону з Білоруссю і тому інформація про вторгнення також є популярною серед учнів.
Окремо варто відзначити релігійні питання: раніше діти реагували спокійніше, а тепер вони часто повторюють жорсткі наративи, які чують від батьків чи з медіа. У соцмережах (Telegram, TikTok, YouTubeShorts) багато російськомовного контенту, який формує у дітей викривлене уявлення про події.
Чи впливає дезінформація на атмоферу в школі?
Так, дезінформація дуже відчутно впливає на атмосферу в школі. Вона створює хвилювання, недовіру й навіть розділяє дітей на «табори». Дезінформація дестабілізує не лише доросле суспільство, а й проникає у шкільне середовище, впливаючи на психологічний стан дітей, їх погляди, думки та взаємини між однокласниками.
Як, на вашу думку, прикордонне розташування громади впливає на вразливість до певних видів дезінформації?
Прикордонне розташування громади значно підсилює вразливість до дезінформації. Люди живуть у постійному відчутті небезпеки, тому будь-які новини про кордон чи можливе вторгнення сприймаються емоційно. Це створює ґрунт для поширення фейків. Останнім часом люди менше стали вірити «диванним експертам» та окремим політикам. Саме тому подібна дезінформація вже менш сильно впливає на громаду, адже люди більше орієнтуються на офіційні джерела.
Чи траплялись конфліктні ситуації через суперечливу інформацію – між учнями, між учнями і батьками, між колегами?
Так, конфлікти траплялися переважно між дітьми. Я б назвала їх радше суперечками, адже конфлікти є більш довготривалим явищем. Наприклад, одні виступають проти мобілізації, а батьки інших служать у ЗСУ – це створює напруження у класі та зміна кола спілкування. Є діти, які відкрито заявляють про бажання виїхати за кордон і критикують дії нинішньої влади, що теж провокує дискусії. Більшість колег педагогів намагається приховувати власну релігійну та політичну позицію що б не провокувати дискусій у колективі.
Чи є у вашому закладі елементи навчання медіаграмотності або критичного мислення?
У закладі немає окремого предмета. В основному роз’яснення проблем медійного простору лягає на плечі вчителів історії та громадянської освіти. За обраною мною модельною навчальною програмою О. Пометун «Громадянська освіта. 6–9 класи» для закладів загальної середньої освіти (автори: Пометун О.І., Дудар О.В., Клименко Н.Д., Кришмарел В.Б.О., Ремех Т.О.) є багато тем, присвячених медіаграмотності. У закладі елементи медіаграмотності інтегруються у виховні заходи та на уроках. Наприклад, до Дня безпечного інтернету педагогів запросили до участі у перегляді документального фільму «У стінах». Щорічно педагоги разом із вихованцями долучаються до всеукраїнського уроку з медіаграмотності, де обговорюють виклики сучасного онлайн‑простору.
Крім того, Вараським ЦРПП було організовано VarashFest «Фестиваль нової освіти: від дитсадка до профільної школи», метою якого є сприяння професійному зростанню педагогів. Тренінг – «Рухайся, думай, аналізуй: медіаграмотність». Вчителі також долучалися до занять із проблемного навчання, де обговорювали розвиток критичного мислення через проєкти.
Які інструменти або методи вважаєте найефективнішими у роботі з цими темами з учнями?
Серед сучасних дітей найдієвішими є практичні завдання, які варто застосовувати з метою пошуку правильних рішень, тому ефективними є вправи на розбір фейкової інформації – учні отримують приклади неправдивих новин і разом з учителем аналізують, чому вони є маніпулятивними та з якоюметою застосовані. На уроках можна використовувати програму«НотаЄнота» – спеціального інструменту для аналізу фейків, який допомагає систематизувати роботу та робить процес навчання більш цікавим.
З якими труднощами стикаєтесь, коли намагаєтесь говорити з учнями про фейки і маніпуляції?
Основні мої труднощі як педагога – це постійна нестача часу як для роботи, так і для самоосвіти. Часто бракує можливості за урок глибоко зануритися в тему й систематично працювати з учнями, тому, що фейкове новини та дезінформація з’являється щоденно, а урок громадянської освіти один на два тижні. Другою проблемою є байдужість учнів: вони переконані, що всі проблеми вирішують дорослі, тому не бачать особистої відповідальності та не мають мотивації. Інколи вони просто не усвідомлюють, наскільки сильно на них впливає інформаційний простір, мова агресора, не мають глобального мислення й не розуміють наслідків, які може спричинити некритичне сприйняття соцмереж. Додатковим викликом стає опір через окремі переконання, коли діти повторюють позиції батьків, друзів або власного медійного середовища й неохоче сприймають іншу точку зору. Це створює напруження й ускладнює роботу педагога, адже доводиться не лише пояснювати факти, а й долати бар’єр недовіри.
Чи хотіли б ви пройти навчання з медіаграмотності самі? Якого формату й тематики бракує?
Я час від часу ознайомлююся з цією темою, проте прагну постійно вдосконалювати свої знання. Була б не проти появи нових практичних кейсів, які можна застосовувати у роботі педагога.
Що, на вашу думку, найбільше допомогло б педагогам у протидії дезінформації серед молоді?
Найбільше допомогли б практичні інструменти та методична підтримка у складних темах, щоб учителі могли пояснювати дітям без конфліктів і зайвого напруження. Для цього потрібні консультації та роз’яснення не лише окремим педагогам, а й усій педагогічній спільноті держави про те як говорити з дітьми про їх медіапростір.
Які ресурси чи матеріали були б корисними –гайди, відео, методички?
Важливо мати доступ до готових кейсів, інтерактивних матеріалів, відеоуроків, які показують, як працювати з фейками на прикладах із реального життя.
Як би ви оцінили ефективність зовнішніх організацій (медіа, НГО) у підтримці шкіл у цій темі?
Часто робота зовнішніх організацій не враховує проблему зсередини – вони більше орієнтуються на загальні підходи, ніж на реальні виклики, з якими стикаються педагоги щодня. На мою думку, такі організації повинні організовувати тренінги та інші заходи безпосередньо з дітьми, а не лише з педагогами. Крім того, спілкування з новими людьми, які не належать до їхнього звичного освітнього середовища, сприяло б розширенню світогляду та підвищенню зацікавленості у навчанні.
Чи є щось, що ви хотіли б додати — важливе для розуміння ситуації з дезінформацією у вашій громаді?
У нашій громаді проблема дезінформації поширюється як серед учнів, так і серед дорослих. Часто інформація із соціальних мереж або неперевірених джерел сприймається без критичного аналізу, що впливає на формування поглядів і поведінки дітей. На мою думку, розвиток медіаграмотності має бути системним процесом, до якого повинні долучатися школа, батьки, громада та зовнішні організації. Лише спільними зусиллями можна сформувати критичне мислення та зменшити вплив дезінформації й маніпуляцій.
Читайте також:
Прикордоння під інформаційним вогнем: чому Рівненщина – дзеркало інформаційної війни
