Публікація

Головна пластунка міста Рівне Анна Копил: «Пласт – це велике коло друзів-однодумців»

11:35, 28 Квітня

зображення публікації

Видання Горинь.інфо продовжує серію інтерв’ю з небайдужими громадськими активістами нашого краю. І сьогодні ми спілкуємось з Анною Копил – директором Комунального закладу «Дитячо-юнацький Пластовий Центр міста Рівного» Рівненської міської ради . Ми розпочали інтервю ще до карантину і нові умови значно змінили плани та діяльність організації. Про те, з якими труднощами стикаються пластуни, про їхні амбітні плани та як існує скаутинг в умовах коронавірусу – читайте в нашому матеріалі.

Аню, розкажи нашим читачам, як ти взагалі потрапили в Пласт та громадське життя.

Почала пластувати я ще в юнацькому віці. Насправді прийти в Пласт мені з самого початку було складно. Адже вік підлітковий, а це своя мода, своя «туса». А подруга все тягнула до дисципліни і однострою, який я в той час називала «відстійним».

Чесно кажучи, вже й не пам’ятаю, що було початком… Але найяскравішим спогадом було те, як я дивним чином потрапила на табір “Скіфський Степ” в Южному. Мене не брали тому, що я була нова і місця не було. Але в день поїздки хтось відмовився, і мене швидко зібрали і відправили. Так як ні я, ні мама не знали нічого про Пласт, то жарти про сандалі на дискотеку та плаття в наметовому таборі – це про мене. А після табору пішло-поїхало… «Орликіада», «Плазма», мистецькі заходи, мандрівки. І це все тривало доти, поки я не поступила в університет. Студентське життя збило з Пласту, і я написала заяву виходу і в принципі не планувала повертатись.

Але перебування в Пласті не так легко забувається. Юнацьке життя і мої перші наставники змінили мене як особистість. Я стала більш впевненою в собі і самостійною.

Що найбільше сподобалось і було причиною повернення, то це велике коло друзів-однодумців, романтика ватри та мандрів.

Аню, знаю що після закінчення університету, ти працювала в станції юних туристів. Розкажи, як допоміг тобі досвід пластування в цій роботі.

В станцію юних туристів, я потрапила випадковим чином. Я була в декреті з малою дитиною, але графік роботи був дуже зручним. І директор взяв мене на станцію, опираючись на мій пластовий досвід.

В станції працювалось дуже добре, оскільки я пластувала в юнацтві. І на третій рік роботи я вже вела гурток «Юний Пластун», тому значна частина мого теперішнього гуртка якраз з школи де я працювала.

Зараз ти працюєш директором комунального закладу «Дитячо-юнацький пластовий центр» Рівненської міської ради. Як взагалі виникла ідея створити пластовий центр у Рівному?

Ідея з пластовим центром вже років 10 «носилась» серед членів організації. Суть полягала в тому, щоб надати Пласту інституційних можливостей для розвитку та більшої охоплення юнацтва: приміщення, ставки.

Колись були намагання почати його створення. Цього ж разу ідею подав нам секретар міської ради Сергій Паладійчук, мовляв «ви колись хотіли, а давайте спробуємо ще раз, а я вам допоможу»». Розробкою самої програми займались хлопці з міського осередку. Я більш приймала участь в переговорах з владою. Ходили, затверджували плани, кошториси, шукали приміщення й все необхідне.

Команда комунального закладу зараз – це жіночий колектив. На нарадах сумно не буває ніколи, оскільки всіх керівників гуртків я знаю з юнацького віку. Всі дівчата досвідчені й з великим життєвим та пластовим досвідом. І всю роботу, яку ми робимо, ми робимо з задоволенням, тому що наше хобі стало офіційною роботою.

Читайте також:

Голова пластової старшини Рівненщини Оксана СКЛЯР: «Виховництво в Пласті – це як вчити дитину їздити на велосипеді»

Розкажи нашим читачам трохи більше про те, що Вами вже зроблено з часу створення Дитячо-юнацького пластового центру міста Рівне.

Зроблено насправді й багато, але не достатньо, щоб сказати, що ми дуже багато всього зробили. Ми проводимо багато заходів, намагаємось долучити молодь до Пласту, до активної життєвої позиції. На разі вважаю, що це нам вдається на недостатньому рівні. Свої труднощі нам приніс і карантин.

Проводити заходи – це добре, але для того щоб збільшити кількість дітей в організації нам потрібні дорослі виховники, які будуть займатись з дітьми. Тому стратегічно в нас роботи ще є дуже багато.

Ми зробили косметичний ремонт в приміщеннях: великій залі та туалеті (поставили дві кабінки, тому що дітей багато), закупили намети та основні засоби для роботи (проектор, ноутбук та багатофункціональний пристрій), провели 17 заходів з травня по грудень, в яких залучили понад 400 дітей. Проводили презентації в вузах та педколективах в школах. Працювали з директорами та завучами шкіл. Постійно шукаємо дорослих, щоб ми могли залучити до пластування ще більше дітей та молоді. Список бажаючих в організацію дітей поки не зменшується.

Читайте також:

Юрій Шадий: Хочемо зробити Пласт доступним кожній дитині

Які плани маєте на найближче майбутнє та які труднощі долаєте на шляху до мети?

Маємо амбітні плани. До карантину планували провести 34 освітніх та виховних заходів для дітей та молоді міста Рівного. Планували організувати 7 презентаційних заходів для громади міста. Розширити співпрацю з громадськими організаціями та ініціативами.

Та найбільшими труднощами, звичайно, є залучення дорослих до організації. Тому що ми маємо щось віддавати на заміну тим, хто в нас волонтерить. Дати людям можливість до розвитку.

Також хочемо налагодити більш якісну роботу з батьками гуртківців. Дуже часто батьки не ставлять в пріоритет пластові заняття. Адже в сучасних дітей дуже завантажене життя: і футбол, і плавання, і  художня школа, і інші гуртки – а туди родина платить кошти. Плануємо робити батьківські збори, щоб повідомити раніше про табори та заходи, що відбуваються в організації.

Дуже часто Пласту закидають, що нас не видно, що ми робимо заходи самі собі. Але в нас саме така методика виховання дітей, лише тих, хто в організації.
Але всі хто нас не бачить, ласкаво запросимо в наше коло.

Читайте також:

Голова пластової ради Рівненщини Олександр ДЕНИСЮК: для мене Пласт є орієнтиром, до чого мені слід прагнути

Бачимо, що Пласт активно займається розвитком молоді. Як особисто ти розвиваєшся в цій організації зараз?

Протягом останнього часу я та інші дорослі волонтери рівненського Пласту проходили повноцінне менеджерське навчання в Пласті. Це те, що мотивує мене до роботи та змін. З кожним модулем ШОР (Школа організаційного розвитку Пласту – ред.) чи Крайового вишколу пластових впорядників (навчання для організаторів пластових акцій – ред.), які я проходила чи ще буду проходити, я і команда приїжджаємо «зарядженими» та вмотивованими. Розуміємо, що в Пласті проблеми в Рівному дуже схожі на проблеми в інших містах. Поїздки на таке навчання є завжди позитивними, тому що вихідні в колі пластунів – це найкращі моменти. Пластуни не такі як прості люди (посміхається – ред.).

Я це справді знаю. Поясни чому нашим читачам одним рішенням? Чим же пластуни такі особливі?

В Пласті є дуже багато однодумців, мотиваторів та просто щирих людей, які залюбки допоможуть, підкажуть або направлять в вірне русло.

Саме через таку спільноту ти і привела до скаутингу свого сина?

Ну скажу просто – в дитини, в якої батьки в Пласті, вибору не багато (сміється – ред.).

Син прийшов в Пласт, тому що «мама затягнула». Я його на пластові заходи, табори, вишколи возила ще з трьох років. Адже дуже багато часу присвячую Пласту, особливо влітку, в період таборів, і важко надовго лишати дитину батькам. Звичайно, на складні мандрівні табори я його не тягну, але в інші часи – залюбки беру його з собою на природу.

З вересня він вже ходить в рій «Хижі ведмеді», на літо планую, щоб він їхав на табір з хлопцями свого рою та виховником – без мами. Хоча і відчуваю, що мені буде дуже складно його так на довго відпускати – йому ж лише 6 років.

А взагалі Пласт колись допоміг мені стати такою, якою я є. Я тут росла і розвивалась, вчилась тільки хорошому. Тому мрію, щоб і мій син так само любив Пласт, як і я.

У зв’язку з захворюванням на коронавірус, в Україні є цілий ряд обмежень на збори людей, є санітарні вимоги. Розкажи в кількох словах про те, як існує Пласт в умовах карантину?

Карантин змінив все. Наразі ми працюємо в пустих стінах, без сміху дітвори, яка оживлювала весь простір нашого пластового центру.

Від самого початку обмежень ми намагаємось впровадити нові форми роботи, зокрема через онлайн-технології. Але перевести практичне пластування в онлайн-режим, це приблизно те ж саме, що онлайн поїсти. Побачити можна, а скуштувати ніяк – і голод лишається голодом.

Виховники намагаються підтримувати онлайн спілкування з дітьми, які мають доступ до інтернету. Спілкуємось, підтримуємо один одного.

Звісно ж, мріємо про закінчення карантину і продовження активного пластування. Кожен виховник намагається достукатись до дітей. Розуміємо, що дітей зараз навантажили в школах, їм важко дається постійне перебування в онлайн-навчаннях. Особливо складно працювати з новацтвом (пластуни віком від 6 до 10 років – ред.), оскільки не всі діти мають свої телефони, а користуються батьківськими. Тому пластування онлайн – це новий виклик, які не всі проходять. Але ми надіємось, що скоро все пройде і ми повернемось до живого активного пластування.

Дякую за розмову. Бажаю щоб пластуни повернулись з карантину здоровими, радісними та досягали нових висот!

Розмовляв Тарас ДАВИДЮК