Публікація

Голова пластової старшини Рівненщини Оксана СКЛЯР: «Виховництво в Пласті – це як вчити дитину їздити на велосипеді»

12:48, 10 Лютого

зображення публікації

Оксана Скляр – голова Окружної (обласної) пластової старшини на Рівненщині. Саме вона відповідає за реалізацію проектів пластунів-українських скаутів у межах цілої області. В сьогоднішньому інтерв’ю Горинь.інфо Оксана розповіла нам про свій шлях до Пласту, про те чи важко займатись з дітьми та те, як вона боролась зі своїми страхами на таборах.

«Пласт» в Рівненському районі – це приклад  того, як воля декількох людей здатна змінювати хід історії

– Оксано, розкажи нашим читачам, як і коли ти прийшла в Пласт.

В силу того, що я історик за освітою, що таке «Пласт» я знала давно… Та ці знання були лише чимось теоретичним, про що можна прочитати в підручнику. Але коли у 2013 році я почала працювати вчителем в Зорянському НВК «школа-гімназія» виникло питання про те, що хотілося б організувати щось для школярів. Те, чого досі в них не було. І тут «Пласт» знайшов мене.

У 2016 році в Рівненському районі стартувала Програма розвитку пластового руху у загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладах. Активно підшуковували виховників. Я пройшла всі вишколи і набрала гурток дівчаток. Познайомилася з Юрком Шадим і з цього моменту спокою в мене вже не було (посміхається – ред.), бо цей шалений генератор ідей не спинявся ні на секунду: «Давай зробимо акцію!», «А ти б провела для юнацтва ватру?», «А ти б могла стати комендантом заходу?». Фактично все, що я маю в «Пласті» – то завдяки його постійній мотивації щоразу спробувати себе в чомусь новому.

Читайте також:

Юрій Шадий: Хочемо зробити Пласт доступним кожній дитині

– Розкажи про те, який об’єм роботи зробила команда пластунів у Рівненському районі?

Рівненський район – єдиний в Україні,  який прийняв Програму, що передбачала утворення пластових гуртків при кожному закладі загальної середньої освіти. «Пласт» в Рівненському районі – це приклад  того, як воля декількох людей здатна змінювати хід історії. Юрій Шадий, Олександр Набочук, Володимир Пилипчук, депутатський корпус Рівненської районної ради – це ті люди, завдяки яким стало можливим і прийняття Програми, і її реалізація. Оскільки я була серед тих, хто починав це робити, скажу, що це дуже складний процес.

Так повелося, що бути патріотом «на папері» значно  легше ніж робити реальні справи для своєї держави. Перша проблема, з якою зіткнулися  – це брак кадрів, готових працювати в «Пласті», вкладати в нього свій час, сили.

Проте, станом на зараз, після чотирьох років діяльності програми можна сказати: колосальна робота людей, які доєдналися до неї – вже очевидна. Бо за цей час нам усім вдалося охопити пластовою гуртковою системою понад 500 дітей, провести ряд масштабних заходів (таборів для новацтва і юнацтва, вишколів, акцій), включити у «Велику гру» нових повнолітніх волонтерів, виховати майбутніх лідерів.

В перші роки я думала, що зараз я така розумна прийду і всіх скоренько всього навчу… Як же ж я помилялася!

– Ти розповіла, що була вчителем. А чому ти вибрала для себе шлях педагога, шлях роботи з дітьми?

Чому я вирішила стати вчителем? Та все просто: мені по життю щастило на хороших вчителів. Моя класний керівник  – Парфенюк Надія Михайлівна – була вчителем історії. Це для мене був взірець того, яким має бути вчитель, громадянин, людина. Тому питання «ким я буду, коли виросту» навіть і не обговорювалося.

Щоправда вчителювати я пішла не одразу після закінчення університету, довгих десять років я пробувала себе в інших професіях. Зараз розумію, що це і на краще. Бо прийти у школу в 30 років із чітким розумінням багатьох процесів – це набагато легше, ніж одразу після навчання у «виші».

– І як працюється з дітьми? Розкажи про свої враження від сучасних дітей?

З дітьми працювати непросто. В перші роки я думала, що зараз я така розумна прийду і всіх скоренько всього навчу… Як же ж я помилялася! Виявляється, щоб тебе «чули» треба подекуди знімати власну корону, ставити її в куток і опускатися до рівня п’ятикласника і зрозумілою йому мовою розповідати про незрозумілі для нього процеси. Вчителювання вимагає багато роботи над собою. Щоразу маєш працювати над чимось новим, і це не обов’язково нова тема. Щоб бути добрим вчителем – треба розумітися на психології і педагогіці, варто відчувати, що підлітки бунтують не через те, що у них складний характер. Найчастіше через те, що вони не розуміють самі, що з ними відбувається і прощати їм це.

Спати стоячи, опершись на дерево, виявляється, теж можливо

– Що, на твою думку, організація «Пласт» зробив для розвитку молоді?

Завжди, коли задають це питання, я пропоную поспілкуватися з юнацтвом, яке виховала пластова методика. Я постійно із захопленням спостерігаю як юнацтво реалізовує свої проекти, як вільно комунікує з людьми на усіх рівнях, як гідно вони можуть представити себе і організацію ззовні.

Влітку ми реалізовували наймасштабніший пластовий захід для Рівненщини – «Джемборі. Рівно 30 Рівне». На ньому були присутніми понад 1500 пластунів з усієї України, а також із Європи, Америки, Австралії. І тоді юнацтво активно долучалося до його організації. І от, до прикладу, дівчата-десятикласниці відповідали за комунікацію з усіма учасниками заходу. Вони мали з’ясувати хто, коли і чим приїжджає до Рівного, сформувати їх у групи, зустріти і завезти до місця заходу. Не забуваймо, що ми говоримо про 1500 людей. Але вони з цим впоралися «на відмінно». Звісно, дорослі увесь час були поруч і контролювали процес. Але дівчата навчились самостійно діяти та організовувати процеси. Дехто і в дорослому віці цього не вміє.

Взагалі, виховництво в Пласті – це як вчити дитину їздити на велосипеді: вона наче вже їде сама, але ти маєш іти поруч, щоб підстрахувати.

– Розкажи, будь ласка, що особисто ти запам’ятала найбільше під час твого пластування?

Що таке «Пласт» я не розуміла до кінця, поки не відбула свій перший літній табір. Уявіть собі, як досить вже доросла пластунка, яка в дитинстві жодного разу не ходила в похід і не ночувала в наметі, опиняється на десятиденному таборі, і не одна, а з юнацтвом за яке має відповідати (посміхається – ред.). Дощ, спека, дитяче «хочу додому», спортивні навантаження, командна робота.

Найбільше запам’яталася  мотузкова переправа через річку, коли до середини доходиш, а далі просто сідаєш і не можеш поворухнутися від страху, а всі з берега спочатку підбадьорюють і кричать: «Ну давай! Ти зможеш!», а потім, змирившись з тим, що таки не зможу, придумують план як мене звідти забрати. І таких історій за десять днів траплялося багато.

Проте, після табору я вже нічого не боялася: стійкувати вночі – легко, відтискатися від підлоги – навчилася. Спати стоячи, опершись на дерево, виявляється, теж можливо. Але головне, що я відчула, що таке «чар пластування»! Це – люди, які поруч, це – співи біля ватри, це – смачний трав’яний чай, спілкування і сміх до пізньої ночі. А найголовніше – друзі, які стають настільки близькими, що не бентежить різниця у віці. Друзі-пластуни настільки надійні, що з ними можна починати навіть найстрашнішу роботу.

Читайте також:

Голова пластової ради Рівненщини Олександр ДЕНИСЮК: для мене Пласт є орієнтиром, до чого мені слід прагнути

– Нещодавно  в тебе відбулися кар’єрні зміни – тебе призначили виконувачем обов’язків директора обласного пластового центру. Не боїшся нових викликів у житті?

Створення «Рівненського обласного молодіжного пластового вишкільного центру» – подія, яку важко переоцінити для розвитку пластового руху в Рівненській області. Бо за останні чотири роки  «Пласт» став досить багаточисельним і визріла потреба в якісній методичній організації.

Зараз маємо перед собою амбітну мету – створити пластовий осередок в кожному районному центрі чи ОТГ Рівненської області. І саме центр має стати рушієм цих процесів. А ще важливо, що до роботи в центрі будемо залучати молодь, яку виховав «Пласт» на Рівненщині. І це дуже важливо, оскільки пропонуючи роботу, ми зберігаємо молоді креативні ресурси, які будуть працювати на розвиток малої Батьківщини, а не прагнутимуть шукати кращої долі за кордоном.

– Дякую за цікаву розмову. Бажаю нових успішних звершень!

Розмовляв Тарас ДАВИДЮК