Новина
Віталій Поровчук про мурал Тарасу Давидюку: «Останнє слово у цій справі має бути за його мамою»
18:03, 27 Вересня
У Рівному тривають дискусії навколо проєкту створення муралу на стіні будинку біля ЦУМу на честь полеглого воїна та пластуна Тараса Давидюка. Нещодавно у своєму дописі в Facebook, дизайнерка Олександра Корчевська різко висловилася проти ідеї муралу. Вона називає практику створення портретних муралів військових «новомодною некроманією», стверджує, що такий мурал «зіпсує обличчя» центральної вулиці й «не має художньої цінності».
Детальніше про це: «Мурал – це некроманія»? У Рівному обговорюють увіковічнення пам’яті Тараса Давидюка
Свою позицію висловив рівненський пластун та священник Віталій Поровчук. Він написав:
“Згадую Тараса Давидюка, бо точиться полеміка про мурал на честь Тараса. Той мурал йому сто років не потрібен. Він потрібен нам, щоб пам’ятати і бути вдячними.
Можна і треба дискутувати про стиль мурала чи місце розташування. Та шкода, що у Рівному кажуть, мовляв, не треба нам воєнної тематики у мистецтві та ще й у міському архітектурному просторі.
Тарас був інтелектуалом і воїном. Він офіцер у Нацгвардії та солдат в ЗСУ. Вчитель у школі та виховник у Пласті – педагог від Бога, бо любить дітей, а діти люблять його.
Тарас – Історик і журналіст, борець за Україну без кримінальних рішаловських схем та “Русского міра”. Навчаючись в одинадцятому класі школи, він допомагав у цій праві тридцяти – сорокарічним дорослим людям з освітою, а потім у дорослому житті зробив значно більше. Такі, як Тарас робили все, щоб Україна була сильна, а значить, щоб не було війни.
Пам’ятаю літо 2014 року – час пластових таборів і початок російського вторгнення. Тарас організовував літні пластові заходи. Ми тоді декілька днів стояли на Гурбах з підлітками, а поруч “Правий сектор” проводив вишкіл для дорослих. Видно було, що Давидюк всіма думками своїми у війську. Він зразу ж і пішов після того табору у загін спеціального призначення “Гарпун”.
Майже десять років, з невеликими перервами, на війні, а одночасно створює інформаційний портал, виховує дітей у Пласті, координує гуманітарні та освітні проєкти. Залишається добрим і небайдужим, простим і відкритим. Щоб я його не попросив – завжди допомагав, якщо міг, особливо, коли не вистачало виховників, аби попрацювати для дітей.
Взагалі, ці хлопці та дівчата – покоління теперішніх тридцяти – сорокарічних – взяли основний тягар цієї війни й основний удар. І всі ті солдати, незалежно скільки їм років і чим вони займалися у мирний часі – найкращі. Я згадую іншого знайомого хлопця з села, трохи старшого за Тараса, який працював на “шабашках” і жив звичайним життям, навіть трохи “вільготним”, за що я його осуджував. І він став на захист всіх нас. І він з Тарасом вже не з нами.
Повинні ми бути їм вдячні, молитися за їхні душі, виховуватися на їхньому чині. “Русскій мір” всюди, де приходить, знищує всяку згадку про український чин, щоб нас не було взагалі. Бо під час війни визначальним є свідомість і дух народу, а потім все інше.
Кожний мурал, книжка, фільм, мистецька виставка, концерт, дитячий табір, фестиваль, присвячений людям українського чину, потрібні, перш за все, нам, щоб залишитися на землі і спокійно жити у своєму місті. Такий, на жаль, час – воєнний. Мурал Тарасу Давидюку не вивищує його над іншими полеглими героями. Просто рідні Тараса і його друзі хочуть таким чином розказати громаді про те хороше, що робив друг “Старий”.
А щодо самого муралу, висловлю свою суб’єктивну думку. Можна було б використати для ескізу роботу іншого рівнянина, художника і музиканта, воїна ЗСУ Юрія Журавля з його серії “Знай наших”, яка стала вже класикою вітчизняної графіки, буде прикрасою міста і матиме глибокий символічний зміст. Хоча ескіз, який розглядають, як варіянт для муралу, робили художники, які виконали у 2015 році прекрасний мурал гетьмана Павла Скоропадського у Києві. Якби вони зробили б у Рівному в такому ж стилі, теж було б відмінно, для цього треба трохи попрацювати над ескізом. Але останнє слово у цій справі має бути за мамою Тараса.”
Тарас Дмитрович Давидюк – пластун, журналіст, громадський діяч, педагог, військовослужбовець Збройних сил України, учасник російсько-української війни, котрий неймовірно любив гори й мріяв мандрувати верхів’ями Хом’яка та Свидовця, зустрічати схід сонця, кавувати з друзями та обіймати близьких.
Тарас народився 28 серпня 1986 року в Рівному. Навчався у Рівненській середній школі №28 та Національному університеті «Острозька академія». У цей час познайомився з діяльністю місцевого осередку Пласту. У 2012-у повноцінно повернувся в Рівненський Пласт, де виконував важливу наставницьку місію – був зв’язковим 33-го юнацького пластового куреня імені Уласа Самчука. Виховну працю поєднував з обов’язками осередкового старшого пластунства в Рівному.
Тарас був учасником Помаранчевої революції, Революції гідності, а у 2014 році вперше став на захист України у складі добровольчого батальйону “Гарпун”. У 2020 році був співорганізатором акцій «FreeRiff» та «FreeKuzmenko». Також очолював Рівненське відділення Спілки ветеранів війни з росією, був заступником голови Координаційної ради з питань ветеранів Рівненщини.
Основи журналістики Тарас Давидюк пізнав під час праці у часописі «Волинь». У 2019 році він заснував і став головним редактором Рівненського незалежного новинного сайту «Горинь.інфо», де й працював до початку великої війни.
У різні періоди військової служби Тарас був розвідником, кулеметником і мінометником, побував у багатьох гарячих точках. Фронту віддав 5 років і 2 місяці впродовж 2014-2022 років та 1 рік і 8 місяців в часі повномасштабного вторгнення росії. Загинув 3 листопада 2023 року поблизу села Роботине, Пологівського району Запорізької області.
Читайте також:
Тарас Давидюк – на Вічній Ватрі. Спогади про воїна, пластуна, жуналіста, сина і друга
Редактор “Горинь.інфо” Тарас Давидюк: “На фронті я укріплювався у своїх ідейних переконаннях”
