Публікація

Редактор “Горинь.інфо” Тарас Давидюк: “На фронті я укріплювався у своїх ідейних переконаннях”

13:57, 27 Червня

зображення публікації

Чимало українських журналістів з приходом війни взяли до рук зброю і пішли обороняти Україну. Тарас Давидюк за сім років війни пройшов Горлівку, Світлодарську дугу, Кримське і інші гарячі точки. Встиг побути  і розвідником, і кулеметником, і мінометником. А поміж тим редактором патріотичного сайту “Горинь.інфо”. Зараз Тарас продовжує службу, а коли зрідка повертається додому, працює на інформаційному фронті.

 Про те, чи вдається поєднувати службу і журналістику, як сайт “Горинь.інфо” працює без редактора, про мотивацію, плани і армійські будні – читайте у інтерв’ю з Тарасом Давидюком.

  • Тарасе, як виникла ідея створення сайту “Горинь. інфо”? І чим він відрізняється від інших медіа?

Ідея виникла у 2019-му році, коли в мене закінчувався контракт в ЗСУ. До війни я теж працював журналістом в газеті. Втім, розумів, що час паперових ЗМІ минає, до того, змінились власники в газеті, і про повернення назад мови не було. Вирішив створити власний сайт, бо місцевих ЗМІ було вдосталь, але всі вони не займали принципових питань по відношенню до головних речей: війни з росією. Толерувався московський патріархат, не критикувались прорахунки в безпекових питаннях, а про існування російської “5 колони” взагалі, переважно, мовчали – “не на часі” чи “какая разніца”.

Після закінчення контракту повернувся до цивільного життя, почав вирішувати особисті питання, які накопичились, і спілкувався з друзями щодо створення сайту. Пройшов процедуру, зареєстрував інформаційне агентство, запустив сайт. Було нелегко, але мені подобалось. Головне – я відчував, що продовжую приносити користь.

Повертатись до журналістики допомагало розуміння того, що крім воєнного фронту, існує і фронт інформаційний. І на ньому теж потрібно боротись: говорити про правильні речі, викривати російську пропаганду, закликати до виправлення помилок органами влади.

Тарас Давидюк з побратимами. 2016 рік. Фото Тараса Давидюка

  • Коли для тебе особисто розпочалася ця війна? Якими були твої дії?

 Я не з тих, для кого війна почалась в лютому 2022 року. Після участі в Революції Гідності, побачивши російську агресію, разом з друзями спробували мобілізуватись в армію. Але оскільки я не служив строкової служби, мене не взяли. Військкомат годував обіцянками. Друзі пішли в добровольчі батальйони, і я зрозумів, що це теж мій шанс. Пройшов співбесіду і потрапив у батальйон “Гарпун”. Там зібрався дуже хороший колектив: пластуни, члени патріотичних організацій, активісти самооборони майдану. Після розформування “Гарпуна” недовгий час був у полку “Миротворець”. Потім підписав трирічний контракт в 130 окремому розвідувальному батальйоні ЗСУ. Пізніше побратими покликали повоювати разом, тож підписав короткостроковий контракт в 14-й бригаді.

Коли читав ЗМІ і бачив прогнози іноземних розвідок про підготовку повномасштабного нападу росії, то поговорити в редакції, проговорили варіанти наших дій за різних умов.

Напередодні повномасштабного вторгнення зі мною зв’язався один журналіст, який хотів взяти коментар, як українці готуються втікати за кордон, якщо росіяни розпочнуть масштабне вторгнення. Я сказав, що не збираюсь втікати за кордон, тому інтерв’ю і не вийшло. До цих пір цікаво, чи не було те інтерв’ю черговою російською інформаційною спецоперацією.

  • Популярне питання: як ти зустрів ранок 24 лютого? Чи передбачав ти такий розвиток подій? Як готувався?

 Увечері я запрацювався довше, ніж зазвичай. З думкою “сьогодні зроблю більше, щоб завтра менше працювати”, ліг спати. Розбудив мене дзвінок кума, який сказав, що почались ракетні обстріли. Прокинувся, витягнув свій баул з речами “на війну”, поснідав і пішов до військкомату. Тоді вразила велика кількість людей перед ним. Зустрів багатьох знайомих. Люди готувались дати опір загарбникам. Пройшов медкомісію, наступного дня поїхав у військову частину.

Підготовка до служби. 24 лютого 2022 р. Фото Тараса Давидюка

Звісно ж, я передбачав подальшу війну, як і взагалі російську агресію. Для тих, хто слідкував за новинами політики, за діями росії і мав крихту розуму, було зрозуміло, що росія як імперія завжди буде агресивною до своїх сусідів. І окупація України – одне з головних їхніх завдань. Пам’ятаю, ще в 2006 році сперечався з деканом свого університету, кажучи, що треба готуватись до війни з росією. Втім, це були непопулярні думки. І це – пряма вина багатьох журналістів, у тому числі. Якби ЗМІ і лідери думок більше і реальніше говорили б про небезпеку росії, ситуація могла розвитися інакше. Втім, не варто забувати і про вину виборців, політиків, органів правопорядку та безпеки.

Готувався просто: проходив курси домедичної допомоги, купував спорядження і готував запаси речей першої необхідності, тримав контакти з побратимами на різні випадки.

Фото Тараса Давидюка

  • Чи важким було рішення фактично покинути журналістську роботу і піти на службу?

Ні. Для мене пріоритет – не особисте професійне зростання чи кар’єра, а самостійність України. Бо без незалежної країни не буде ні особистих можливостей, нічого. Тому важкості геть не було. Тим паче, що я вже йшов з журналістики на війну сім років тому.

  • Чи привозив ти матеріали з фронту, або ж матеріали, створити які тебе наштовхнуло побачене? Про що вони?

 На фронті я укріплювався у своїх ідейних переконаннях. Також побачене і почуте давало мотивацію працювати надалі на інформаційному фронті більше.

Свого часу планував написати книгу про наш добровольчий батальйон і людей з нього. Почав писати по свіжих спогадах ще в 2016 році. Втім, служба у війську, а пізніше робота над сайтом загальмувала цей процес. Проте тепер я точно знаю, що допишу книгу, як тільки це стане можливим.

  • Чи вдається зараз долучатися до роботи сайту?

 Поєднувати роботу і службу в армії не вдається. Єдине, чим долучаюсь, підказую колегам, які лишились працювати на сайті, теми, ідеї для матеріалів. Не лише я з Горинь.інфо пішов воювати, на фронті працюють і кілька наших позаштатних кореспондентів. На щастя, наша команда сайту дуже професійна та якісна. Те, що я “випав з обойми”, а сайт добре працює, зайве тому підтвердження.

Фото надане Тарасом Давидюком

  • Можливо, досвід редакторської роботи допоміг тобі у ЗСУ? Чи там байдуже, хто ти в цивільному житті?

 Насправді, в армії воюють люди різних професій, різного віку і життєвого досвіду. Але це не заважає. Навпаки, кожен привносить у спільну роботу свої вміння та навички. Єдиний досвід журналістської роботи, який я успішно застосовую – інтелект. В армії він – вирішальний чинник. Втім, і робота з людьми, яка є в журналістиці, – теж дуже допомагає в комунікації.

  • Як підтримуєш бойовий дух?

 Насправді, бойовий дух в нашому підрозділів підтримувати легко. Все тому, що у нас дуже вмотивовані бійці. Більшість вже служили, до того ж, знають один одного не перший рік. Тому в цьому плані мені дуже пощастило. Хороший колектив – це той фактор, який важить дуже багато. Єдині нарікання, які я чув, те, що мало воюємо. Але це армія: тобі скажуть коли, де і як працювати. Армійське життя досить одноманітне, але з іншого боку, тут свій гумор, своя атмосфера. Відчуваю себе комфортно та звично.

  • На твою думку, як наші журналісти справляються зі своєю роботою в умовах війни?

 В Україні є різні журналісти. Є люди. які висвітлюють проблеми, переживають за народ та країну. А є й такі, для яких журналістика лише спосіб заробітку чи ще гірше. Для прикладу, візьмемо російських пропагандистів. Здавалося б, з початком повномасштабного вторгнення, після звірств російської армії орган державної влади мали б припинити їх діяльність. А що бачимо? Більшість з цих інфозрадників вже “перефарбувались”, виступають на “єдиному телемарафоні”. Інший, не менш важливий аспект, – те, як тягнуть в український інформаційний простір росіян. Для чого відбілювати російську державу, для чого українському народу “годують” це лайно? Інакше як шкідництвом і зрадою це не назвеш.

Фото Тараса Давидюка

  • Що ти вважатимеш перемогою України? І що робитимеш після неї?

 Є певні маркери, які однозначно вважаються перемогою: повернення суверенітету над всієї українською територією, покарання військових злочинців, суд над організаторами війни, роззброєння росії. Мова не лише про путіна, але й про верхівку державного апарату та силових структур росії та білорусі (звідки теж йде агресія).

Що ж до особистого, то страшенного хочу піти в гори, люблю велич та дух височин. Ну і поїхати відпочити на море – дуже люблю плавати. Допишу книгу. Ну а далі – повернусь в журналістику, продовжуватиму боротись за правду та ідеали.

Ганна Калаур,

регіональна представниця

Інституту масової інформації в Рівненській області