Новина
«Мурал – це некроманія»? У Рівному обговорюють увіковічнення пам’яті Тараса Давидюка
16:27, 24 Вересня
У Рівному тривають гострі дискусії навколо проєкту створення муралу на честь полеглого воїна та пластуна Тараса Давидюка. Мурал планують розмістити на стіні будинку біля ЦУМу, ініціаторами виступила громадська організація «Рівне — Такмед», проєкт підтримав Український культурний фонд. Це спосіб зберегти пам’ять і виховувати патріотичні цінності, проте з’явилися критики, що сумніваються в доречності формату та в художній якості запропонованого образу.
Днями, у своєму дописі в Facebook, дизайнерка Олександра Корчевська різко висловилася проти ідеї муралу. Вона називає практику створення портретних муралів військових «новомодною некроманією», стверджує, що такий мурал «зіпсує обличчя» центральної вулиці й «не має художньої цінності».
Найбільше обурює, що Корчевська піддала сумніву в доцільності такого індивідуального проєкту. Проте, виглядає так, що авторка посту навіть не спробувала розібратися в тому ким був Тарас Давидюк. Нагадаємо, що він з юних літ був громадським активістом, пластуном, журналістом, захисником, учасником Помаранчевої революції, Революції гідності, захищав Україну на фронті понад 6 років, був головою Рівненського відділення Спілки ветеранів війни з Росією. Він увесь свій час приділяв вихованню свідомої молоді та побудові громадянського суспільства. Як дизайнерка — вона також не запропонувала жодних конструктивних ідей, як можна було б змінити або вдосконалити задум муралу, аби надати йому більшої мистецької цінності.
Після публікації, слова Корчевської викликали хвилю невдоволення, так як жодного конструктиву не було висловлено, лише шквал критики на ім’я військового. Користувачі соцмережі нагадували, що портрети воїнів для багатьох родин — це важливий символ пам’яті й шани, тоді як справжнім викликом для архітектурного вигляду міста залишаються зовсім інші речі — самобуди, МАФи та недоглянуті фасади. Щодо демонтажу МАФів під будинком, де буде розміщено мурал, вже зареєстрували петицію, яку можна підписати за посиланням.
У відповідь на критику у публічних дописах на захист став військовий з Рівного Юрій Поліщук, який вважає мурали способом не забути імена:
«Почалось. “Мурали полеглих військових — некроманія”. “Перетворюєте місто на кладовище”. … Якщо Вашу мистецтвознавчу душу мучить недостатня художність — докладіть зусиль, запропонуйте варіанти тощо. Конкретно мені мало цікава думка тих, хто реально не воював. Я дуже хотів би, щоб Рівне було наповнене портретами тих, хто за нього загинув. Щоби в якій би частині міста ви не перебували, ваш погляд завжди знаходив очі того, хто загинув за ваше спокійне і мирне життя. Може хоча б так рівняни пам’ятатимуть про війну» — поділився думками Юрій.
З цим поглядом погоджується і рівнянка Світлана Ніколіна:
«Я пам’ятаю його (ред. Тараса Давидюка) з Народного дому, з давніх часів Помаранчевої революції. Інтелігентний юнак в окулярах. Цілісний, спокійний, дуже толерантний. … А зараз Рівне вбиває його ще раз.
Якщо хтось не в курсі, мама Тараса вирішила частину коштів, які отримала від держави після загибелі сина, витратити на мурал, присвячений йому, Тарасу Давидюку. І тут раптом вискочили, як Пилип з конопель, дамочки, для яких дурнувате совєцьке панно, яких повно “ат маскви да самих да акраїн”, становить мистецьку цінність.
А ще раптом з’явилась тема “а чому він, а чому не всі”. Та тому, дамочки, що всі — це ніхто. “Неізвєсний салдат” — це про забуття того, КОГО ми втрачаємо. І це якраз абсолютний совок. І ні, Тарас ніколи не був “всі”. Він завжди був воїном. Навіть у довоєнному житті. Можливо, саме це не влаштовує?» — висловилався рівнянка Світлана.
Далі вона додала:
«Мурали справді недовговічні. Хай через два роки там з’явиться наступне зображення. Іншого героя. Але ні — “місто не цвинтар”, волають жіночки, що хочуть радості. Цинічно і бридко виглядає вся ця кампанія. І не думаю, що вона випадкова. Хтось дуже хоче, щоб пам’ять була стерта. Вибач, Тарасе. Твоє місто, схоже, тебе не гідне»
Тарас Дмитрович Давидюк – пластун, журналіст, громадський діяч, педагог, військовослужбовець Збройних сил України, учасник російсько-української війни, котрий неймовірно любив гори й мріяв мандрувати верхів’ями Хом’яка та Свидовця, зустрічати схід сонця, кавувати з друзями та обіймати близьких.
Тарас народився 28 серпня 1986 року в Рівному. Навчався у Рівненській середній школі №28 та Національному університеті «Острозька академія». У цей час познайомився з діяльністю місцевого осередку Пласту. У 2012-у повноцінно повернувся в Рівненський Пласт, де виконував важливу наставницьку місію – був зв’язковим 33-го юнацького пластового куреня імені Уласа Самчука. Виховну працю поєднував з обов’язками осередкового старшого пластунства в Рівному.
Тарас був учасником Помаранчевої революції, Революції гідності, а у 2014 році вперше став на захист України у складі добровольчого батальйону “Гарпун”. У 2020 році був співорганізатором акцій «FreeRiff» та «FreeKuzmenko». Також очолював Рівненське відділення Спілки ветеранів війни з росією, був заступником голови Координаційної ради з питань ветеранів Рівненщини.
Основи журналістики Тарас Давидюк пізнав під час праці у часописі «Волинь». У 2019 році він заснував і став головним редактором Рівненського незалежного новинного сайту «Горинь.інфо», де й працював до початку великої війни.
У різні періоди військової служби Тарас був розвідником, кулеметником і мінометником, побував у багатьох гарячих точках. Фронту віддав 5 років і 2 місяці впродовж 2014-2022 років та 1 рік і 8 місяців в часі повномасштабного вторгнення росії. Загинув 3 листопада 2023 року поблизу села Роботине, Пологівського району Запорізької області.
Редакція Горинь.інфо
Читайте також:
Тарас Давидюк – на Вічній Ватрі. Спогади про воїна, пластуна, жуналіста, сина і друга
Редактор “Горинь.інфо” Тарас Давидюк: “На фронті я укріплювався у своїх ідейних переконаннях”
