Новина
Рівненщина провела в останню путь шістьох захисників
09:44, 29 Серпня
На Рівненщині віддали останню шану воїнам – Миколі Охмаку з Миляцької громади, Роману Банацькому з Сарненщини, Тарасу Матвійчуку з Березнівщини, Ігорю Радчику з Костопільщини, Руслану Мазоруку з Рівненської ТГ, Василю Семенюку зі Шпанівщини.
Микола Охмак народився 16 липня 1969 року у селі Лугове Миляцької громади. 17 квітня 2024 року чоловік був призваний на військову службу. Служив водієм у 54-ій окремій механізованій бригаді. Воїн загинув 2 червня 2025 року під час виконання бойового завдання у Донецькій області.
Роман Банацький народився 17 червня 1992 року в селі Кричильськ. 4 серпня 2023 року чоловік вступив до лав Збройних Сил України. Служив воїн у складі 33-ї окремої механізованої бригади. З 29 жовтня 2023 року воїн вважався зниклим безвісти. 24 серпня 2026 року надійшло офіційне підтвердження загибелі захисника.
Тарас Матвійчук народився 2 листопада 1993 року у місті Березне. Тут здобув середню освіту: спочатку навчався у місцевій початковій школі, згодом продовжив навчання в Березнівському аграрному ліцеї, а пізніше — у Березнівському ліцеї-інтернаті спортивного профілю. Змалку Тарас захоплювався спортом, зокрема веслуванням на байдарках і каное. Тож продовжити своє життя у сфері спорту для нього було свідомим вибором. У 2014 році закінчив Західноукраїнський коледж «Полісся», здобувши фах учителя фізичної культури.
Спорт був невід’ємною частиною життя Тараса. Він займався веслуванням на байдарках і каное, мав звання «Майстер спорту України». У 2014–2020 роках жив і працював в Азербайджані у сфері фізичної культури та спорту. Виступав на міжнародній арені, представляючи Україну та Азербайджан, здобував призові місця й неодноразово підіймався на п’єдестал. Після повернення в Україну Тарас займався ремонтом комп’ютерної техніки та телефонів. Цікавився технікою, був допитливим і завжди прагнув застосовувати свої знання та вміння на практиці. Таким його й пам’ятають — веселим, розумним, доброзичливим, допитливим та з чудовим почуттям гумору.
Солдат, командир стрілецького відділення стрілецької роти, захищав Україну з лютого 2024 року. Побратими знали його під позивним «Дікапріо». Загинув 06 червня 2024 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Тривалий час вважався зниклим безвісти. За стійкість, бойову звитягу та вагомий внесок у захист України від російської агресії нагороджений відзнакою командира 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша «Хрест воїна-єгеря» I ступеня.
Ігор Радчик народився 1 квітня 1988 року у Костополі. У жовтні 2022 року чоловік приєднався до Державної прикордонної служби. Близько трьох останніх років старший солдат Радчик служив на Чернігівщині інспектором прикордонної служби-техніком зв’язку у 105-му прикордонному загоні. 19 серпня цього року при заході на чергування автомобіль, в якому їхав Ігор Радчик, зазнав ворожої дронової атаки. З екіпажу цього автомобіля вижив лише один військовослужбовець, якого закрив собою захисник.
Руслан Мазорук народився 20 листопада 1973 року у місті Нововолинськ Волинської області. Після навчання працював на будівництвах, їздив на заробітки до Києва та за кордон. На початку повномасштабного вторгнення Руслан Мазорук добровільно став на захист Батьківщини.
«Він йшов на війну, щоб захистити родину, щоб його діти жили у незалежній Україні. Це була добра, чесна та справедлива людина. У вільний час Руслан полюбляв куховарити – у нього це дуже добре виходило. Він завжди був готовий допомогти іншим, ніколи не залишав близьких у біді. Для нашої родини Руслан був надійною опорою, турботливим чоловіком і батьком», – розповіла дружина Захисника.
На жаль, 52-річний молодший сержант Руслан Мазорук помер 19 серпня 2026 року в Запорізькій області.
У Захисника залишилися дружина, семеро дітей – четверо рідних та троє, яких він виховував як власних, мама та сестра.
Василь Семенюк народився 3 січня 1975 року у селі Бармаки. Після початку повномасштабного вторгнення чоловік приєднався до ЗСУ. Захисник служив водієм-електриком радіорелейної станції взводу зв’язку роти зв’язку основного командного пункту. 24 серпня 2026 року у Корецькій лікарні внаслідок хвороби життя воїна обірвалося.
Щирі співчуття рідним і близьким. Вічна пам’ять захисникам.
