Публікація

Перемога Колими над Бухенвальдом. Чи варто святкувати «День визволення Рівного» 2 лютого

16:42, 02 Лютого

зображення публікації

2 лютого багато років поспіль багато місцевих чиновників вітали рівнян «з днем визволенням Рівного». І якщо міф про «Великую Победу» і «дєвятомай» вже вдалось змінити Днем примирення 8 травня, то з «визволенням міста» проблема ще лишається. Ще є подекуди нерозуміння посадовцями реальних історичних процесів. Добре, що цьогоріч офіційні посадовці міста, облради та ОДА почали правильно розставляти акценти і говорили про «вигнання». Втім, лишилось достатньо чиновників чи депутатів, які досі (за інерцією або свідомо) говорять про «звільнення Рівного від німецько-фашистських загарбників». Не можна пройти повз цей кремлівський пропагандистський міф. Наслідки такої пропаганди ми вже бачимо: війна, тимчасово окуповані Крим та частина Донеччини і Луганщини…

Із вигнанням військ Німеччини та її союзників у 1944 році Україна не отримала волі. Навпаки, територія нашої країни знову опинилася під пануванням іншого тоталітарного режиму – на цей раз вже московського червоного. Результатом нової окупації стали масові репресії та депортації тому числі цілого кримськотатарського народу, смерть від Голодомору сотень тисяч мешканців України у 1946—1947 роках.

У фразі «Радянські війська визволили Рівне(при цьому можна сміливо підставляти інший населений пункт) від фашистських загарбників» є як мінімум дві неточності.

Перша — не визволили від окупантів, а тільки вигнали їх. Волі Україні вигнання окупантів це не принесло.

Друга — некоректно використовувати назву «фашисти» стосовно націонал-соціалістів (для цього потрібно володіти знаннями про політичні режими, а не використовувати штампи кремлівської пропаганди).

Вигнання німецьких націонал-соціалістичних окупантів супроводжувалося вчиненням масових злочинів:

— на найнебезпечніших ділянках фронту масово використовували «чорносвитників» — поспіхом мобілізованих армійським командуванням (польовими військкоматами) місцевих жителів, яких кидали у бій непідготовленими, необмундированими, а часом і неозброєними, що є свідомої спробою знищення українського населення;

— обмежень і переслідувань зазнали особи, які перебували на окупованій території: остарбайтери, полонені червоноармійці тощо;

— українці продовжували зазнавати втрат і після закінчення війни: масові репресії тривали аж до розпаду СССР;

— внаслідок організованого масового голоду у 1946 — 1947 роках в Україні загинуло до 1 мільйона осіб, ще близько 1 мільйона політичних ув’язнених потерпали від страждань у концтаборах. Останній політв’язень-українець Богдан Климчак повернувся з таборів аж 11 листопада 1990 року.

Український визвольний рух, не вважаючи вигнання німецьких окупантів визволенням, продовжував боротьбу за незалежність України, яка тривала ще багато років.

Справжні волю і свободу Україна отримала тільки після 24 серпня 1991 року зі здобуттям державної незалежності.

Святкуючи «День победи» та «День визволення», ми продовжуємо залишатися в сфері кремлівської пропаганди. Чому ж частина чиновників пропагує догмати російсько-радянської імперської парадигми, виправдовуючи державний статус цього свята повагою до «численних ветеранів»? При тому, що «ветеранами» виявляються часто тилові НКВДисти, які жодного дня не були на фронті. А якщо хто і був – то лише у складі «заграторядів», які стріляли у спини червоноармійців.

Свого часу одна з теж «звільнених» країн – Болгарія – публічно закликала Росію не вживати цей термін.

Не заперечуючи внеску СССР у розгром нацизму в Європі, ми не повинні заплющувати очі на той факт, що щити Радянської армії принесли народам Центральної та Східної Європи півстоліття репресій, які душили громадянську свідомість, деформований економічний розвиток і відірваність від динаміки процесів, що відбувалися в розвинених європейських країнах“, – йдеться в документі. МЗС Болгарії тоді ж закликало російське посольство “не підтримувати сумнівну історичну тезу про “звільнення”.

Свято «побєдобєсія» було створене Кремлем не для вшанування полеглих воїнів, а для прикриття безславних і ганебних сторінок історії помпезною славою та роздутим піаром, що вже стало традиційною практикою російської державної політики. І всі ці «дні визволення» – невід’ємна складова «побєдобєсія».

Результати найтрагічнішої війни, в якій загинуло більше 30 мільйонів, Кремль оголосив «Великой победой», яку слід помпезно відзначати й прославляти вождів. Тож святкуючи ці «свята», українці залишаються об’єднаними з росіянами спільними цінностями і продовжують перебувати у сфері впливу кремлівської пропаганди.

Для України, яка протистоїть зараз російській агресії, сьогодні святкувати такі свята та називати це «визволенням» є абсолютно недоречним. Звільнення – це про деокупацію Слов’янська, Краматорська, Маріуполя та десятків інших міст і сіл від росіян у 2014 році та пізніше. Це про ті міста та села, які українські військові ще звільнятимуть від російських окупантів.

Замовники цієї пропаганди сидять за межами України, й підтримують численні міфи,  Але питання потрібно ставити і тим місцевим чиновникам, депутатам, хто підживлює ці російські міфи.  Тим, хто транслює російський порядок денний, хто вливає людям у мозок сміття, лишаючи їх у стані «совків».

Тарас ДАВИДЮК