Публікація

Голова пластової ради Рівненщини Олександр ДЕНИСЮК: для мене Пласт є орієнтиром, до чого мені слід прагнути

09:38, 30 Січня

зображення публікації

Українські скаути – пластуни на Рівненщині кожні два роки обирають керівництво. На відміну від інших організацій, вони регулярно змінюють керівні органи, вважаючи що головна умова ефективності структури – те, що вона не має залежати виключно від особистостей очільників. Нещодавно рівненські пластуни провели свій з’їзд, на якому провели планову зміну керівництва. Новим головою обласної пластової ради став Олександр Денисюк. Про те, як Олександр прийшов у Пласт, як він виховує юнаків та які зміни він проводитиме – у нашому сьогоднішньому інтерв’ю.

Для мене Пласт з його традиціями є потужною силою з якої кожен може черпати, а також поповнювати її

Сашко, розкажи для початку нашим читачам як ти прийшов до пластового руху.

Моє пластове життя розпочалося у 2008 році. Значною мірою цьому посприяв випадок. Я, тоді десятикласник, у своєму рідному селі Буща Здолбунівського району потрапив на екскурсію в музей Романа Шухевича. Напевне на тій екскурсії я був чи не наймолодшим. Саме під час цієї поїздки я познайомився з Юрієм Шадим, завдяки вчителю історії з мого села Миколі Ужвіну. З Юрієм ми досить швидко знайшли спільну мову і він запропонував мені організувати в школі гурток пластунів.  На той час про Пласт я знав тільки якісь загальні речі ну і те, що Шухевич та Бандера були пластунами. Буквально через два місяці, ми з Юрком зідзвонилися та я з гуртом з мого села та пластунами із Здовбиці відправились на пластове Свято Весни. Напевне це був для мене один із найзахоплюючих спогадів, оскільки саме тоді я познайомився із великою кількістю «справжніх» пластунів і відчув, що можу стати частиною, чогось більшого, чогось важливого.

Як тільки мені виповнилось 18 років, я досить оперативно виконав всі вимоги для того, щоб стати дійсним членом Пласту і фактично одразу долучився до створення більшого осередку – Станиці Здолбунів.

Чим став для тебе Пласт?

Для мене Пласт з його традиціями є потужною силою з якої кожен може черпати, а також поповнювати її. Пласт є простором для можливостей, тут може реалізувати себе кожен від десятилітнього до столітнього.  Крім того, ця організація, особисто для мене є моральним орієнтиром, ознакою того, що мені є ще до чого мені слід прагнути, є куди рости. І звісно Пласт із своєю історією дає хороші уроки того, що тільки свідомі громадяни можуть захистити свою державу.

Читайте також:

“Після першої подорожі на Схід зрозумів, що не можу бути просто священником”. Шлях пластуна-священика отця Івана Хміля

«Не мандруєш – не пластун»

Що ж саме із всієї різноманітної діяльності в Пласті тобі подобається найбільше?

В Пласті є стільки всього, що подобається, що складно вибрати, щось одне.  Мені подобається, що Пласт є об’єднанням дуже різних людей, але ці всі різні люди готові іти на поступки, жертвувати чимось заради чогось вищого, кращого. Крім того, особисті амбіції не ставляться вище від цінностей організації, напевне через те Пласт має таку тривалу історію і величезну потугу для виживання та самовідновлення.

Ти досить довго вже пластуєш. Який спогад за весь цей час запам’ятався тобі найбільше?

За майже 12 років, що я в організації, таких спогадів набралось дуже багато. Серед них про наш станичний мандрівний табір (станиця Здолбунів), котрий називався «Дай дорогу». Цей спогад є для мене прикладом того, що немає нічого не можливого якщо ти чогось прагнеш. Тоді в часи «глибокого» Януковича ми своєю нечисленною станицею змогли зорганізуватись та зробити для своїх юнаків дійсно пригоду. За якісь власні кошти купували продукти, щось брали із дому, відзначки робили вручну малюючи гуашшю по шматку грубої тканини (в результаті малюночок в мене змило дощем). Ми не мали всього туристичного спорядження. А те, яке мали, було далеке від ідеалу. Однак ми користувались гаслом – «Не мандруєш – не пластун». І мандрували.  Наш шлях пролягав через села Здолбунівського району. Орієнтовно початок маршруту був в моїй рідній Бущі, потім  села Мости, Святе та вихід по азимуту в урочище Гурби, там була ночівля. Згодом ми мандрували до села Зелений Дуб , де також мали ночівлю. Вже звідти ми сільською маршруткою  проїжджали частину дороги до села Дермань, де в нас і закінчувалася мандрівка. Загалом, ногами ми пройшли близько 40 кілометрів.  До цих пір, коли тримаю ту відзначку в руках, маю приємну ностальгію. Після цієї мандрівки були табори та мандрівки кращі, якісніше організовані, забезпечені, але ця назавжди закарбувалася в пам’ять. Напевне з останнього ще згадаю змагання з мандрівництва на Житомирщині та Хмельниччині, котрі ми виграли разом із моїми друзями виховниками з юнацького куреня. Під час змагань за два з половиною дні ми пройшли близько 120 кілометри.

Мій юнак сказав мені: «Одразу ти нам не сподобався».

Ти розповідаєш про мандри зі своїм гуртком. А як і чому ти став виховником?

До виховництва я прийшов спочатку досить несвідомо. Включився в пластову діяльність і розбудову станиці, а така розбудова не можлива без кваліфікованого, скажемо, інструктора. Я відбув успішно Крайовий Вишкіл Виховників у Луцьку (з нього до цих пір пам’ятаю гутірку від Роми Коваля про безпеку на таборах). Потім відбув 10-денний табір як виховник гуртка, за що отримав позитивний відгук від коменданта того табору. Так я став «кваліфікованим» виховником. Однак, оскільки я був студентом то сталого власного юнацького гуртка не мав і був радше інструктором чи адміністратором на різноманітних таборах та акціях.

Впорядником першого свого гуртка я став в Острозі. Гурток називався «Чорні соколи». Місцеві пластуни попросили мене взяти хлопців під «своє крило». Так почалося моє активне виховництво, а хлопці з того гуртка вже є повнолітніми і самі активно займаються  в Пласті.

Як би ти, як виховник, оцінив рівень розвитку дітей та молоді в Пласті?

Для виховника найбільшою радістю є спостерігати поступ своїх юнаків. Як я вже казав свій перший постійний гурток в мене був в Острозі. «Чорні соколи» (назва юнацького пластового гуртка) були проблемними, оскільки не мали постійного виховника, а відповідно регулярних сходин та слідування за пластовою програмою. Не скажу, що я став «супер кризовим менеджером», однак  я побачив потенціал, як для юнаків так і для себе (оскільки ми в Пласті проводимо розвиток через виховання та самовиховання). Як сказав мій товариш, а в ті роки мій юнак: «одразу ти нам не сподобався». Попри, перші враження, ми досить швидко знайшли спільну мову. Я пам’ятаю, що як повноцінний гурток ми заявили про себе на дні народження станиці Острог. В своїй роботі з хлопцями я озброївся прикладом Богдана Гаврилишина і «буйно мріяв» та мотивував юнаків, також прагнути чогось більшого. Я хотів, щоб наші пластові проби були для них дійсно випробуванням себе, своїх навичок, стійкості, характеру… Таким чином двоє з гуртка склали пластову присягу, а один з них – Тарас Радченко став – скобом (тобто досяг найвищого юнацького ступеня в Пласті). І я ним горджусь, бо бачу в першу чергу його здобуток, бачу його зусилля в випробуваннях.  Зараз Тарас є вже повнолітнім волонтером в організації, є членом старшопластунського куреня та сам займається організацією таборів для юнацтва. І напевне найбільше досягнення – те, що ми з ним підтримуємо добрі стосунки і зараз.

Розкажи трохи більше про «своїх дітей» в Пласті.

Наразі, крім усього, я маю два юнацьких гуртки – старших  і менших хлопців та є зв’язковим (координатором кількох юнацьких гуртків) юнацького куреня імені Князів Острозьких. Окрім, того минулого року я став членом  куреня старшопластунів імені Івана Чмоли – «Целібат Мурлики».  Це для мене новий етап співпраці із дорослими членами Пласту з усієї України в межах такого об’єднання.

Маю і гурток наймолодших моїх юнаків із села Обрів. Вони тільки починають свій пластовий шлях, з ними я ще раз перевіряю свою майстерність як виховника: зацікавити та мотивувати. Водночас в нас є і старші юнаки з Квасилова. З ними в мене кардинально інша схема занять – тут я більше як модератор, а вони намагаються максимально самостійно підходити до сходин чи до заходів. Постання куреня це також повна ініціатива юнаків. До мене вони звернулись на етапі ідеї, яку я разом із своїм другом Андрієм Романчуком (виховник з мого куреня) організаційно втілили. Зокрема займався паперовою роботою і ось ми маємо курінь та понад 30 ініціативних юнаків з якими провели понад 10 заходів та власний десятиденний табір.

Вже двоє юнаків з куреня отримали ступені скобів і вони є прикладом для менших. Тому на сьогодні у виховництві я вбачаю головним  робити усе можливе, аби пластова гра захоплювала юнаків і вони мали комфортні умови для особистісного росту.

Тільки створивши середовище здорових, успішних та вмотивованих підлітків зараз, ми можемо очікувати успіху для України в майбутньому

Нещодавно тебе обрали головою Окружної пластової ради і ти став головою обласного осередку Пласту. Якими бачиш свої першочергові завдання на новій посаді?

Попередній голова ОПР Юрій Шадий поставив досить високу планку розвитку Пласту на Рівненщині. Тому для себе головним я бачу забезпечити умови і стратегію для сталого розвитку  з чіткими індикаторами поступу.

Читайте також:

Юрій Шадий: Хочемо зробити Пласт доступним кожній дитині

Наведу кілька таких моїх цілей:

  • Створення електронного документообігу між осередками на Рівненщині та в самій структурі обласного осередку
  • Залучення повнолітніх волонтерів
  • Постійний особистісний розвиток: для виховників, інструкторів та адміністраторів
  • Створення нових пластових осередків
  • Збільшення числа юнацтва та відсотку тих з них, хто складає третю пробу (найвищий рівень розвитку в Пласті до 18 років – ред.)
  • Методичний супровід та програма менторства (наставництва) для новачків
  • Співпраця із громадами та іншими громадськими організаціями

Зазначу, що почин із створення нових осередків вже зроблено.  Нещодавно ми розпочали процес реєстрації осередку Пласту в Гощі.

До слова, як представник Пласту, я входжу до Молодіжної ради при Рівненській ОДА. Завдяки цій Раді ми маємо постійний контакт із молодіжним середовищем, а також здійснюємо взаємну співпрацю.

Минулого року депутати обласної ради проголосували за створення комунального закладу «Обласний пластовий молодіжний центр». Які очікування в тебе від цієї інституції?

Створення пластового центру є величезним кроком до професіоналізації пластового руху. Оскільки ми прагнемо зробити Пласт доступним кожній дитині, відповідно ми потребуємо вишколених виховників.  Для того, щоб підготувати таких виховників, потрібен значний час та зусилля. Тобто Центр дозволить робити це на професійнішому рівні за допомогою пластової методики. Починаючи від зростання кількості вишколів, до методичних матеріалів , проектів, програм і т.д. Також, я бачу, що завдяки центру ми зможемо більш активно вести співпрацю із органами державної влади та територіальними громадами.  Пластовий центр може стати тим тригером, котрий не тільки буде впливати на розвиток пластового руху, але і на інші молодіжні організації та політики стосовно молоді на Рівненщині. Це якщо коротко.

І наостанок скажи, які особисті плани в нового головного пластуна Рівненщини?

Звісно, крім адміністративної роботи, я прикладаю багато часу розвитку свого юнацького куреня.  Я навчаюсь та розвиваюсь разом із своїми юнаками, разом з ними радію успіхам та допомагаю долати невдачі. Адже, тільки створивши середовище здорових, успішних та вмотивованих підлітків зараз ми можемо очікувати успіху для України в майбутньому.

Розмовляв Тарас ДАВИДЮК