Публікація
Змінив кермо міжнародної фури на військову техніку: історія захисника з Рівненщини
17:50, 23 Грудня
У лютому 2022 року Олександр мав вирушати в закордонний рейс, однак обрав інше рішення — залишитися вдома й вступити до лав Збройних сил України. За роки служби водій-механік 23 інженерно-позиційного полку пройшов найгарячіші напрямки фронту та був відзначений за мужність і професіоналізм.
Історією військовослужбовця поділилися на сторінці Інженерно Позиційний Полку.
До війни життя Олександра було тісно пов’язане з дорогою. Він працював водієм-далекобійником, відвідав чимало країн і завжди з радістю повертався додому, на Рівненщину, де на нього чекала родина. Своє тодішнє життя чоловік згадує як просте і «чудове».
У лютому 2022 року Олександр готувався до чергового закордонного рейсу, запланованого на 23 число. Польський роботодавець навіть пропонував евакуацію для всієї родини. Втім, чоловік зізнається: тривожні передчуття не давали спокою, і він вирішив залишитися.
24 лютого почалося повномасштабне вторгнення росії. Кордони закрилися, але, за словами Олександра, навіть за можливості виїзду він би не скористався нею. Того ж часу чоловік звернувся до місцевої територіальної оборони, а згодом — до військкомату. Лише з третьої спроби його мобілізували. Це сталося 16 березня 2022 року.
Нині Олександр служить водієм-механіком одного з підрозділів 23 інженерно-позиційного полку. За плечима — майже чотири роки війни, контузії та тисячі кілометрів, подоланих на військовій техніці. Першу ротацію військовослужбовець проходив на Київщині — два місяці безперервної роботи, перевезення техніки й служба на межі фізичних можливостей.
Згодом були ротації на сході України. Найважчим випробуванням став Бахмутський напрямок: три місяці постійних обстрілів, життя в бункерах і перші втрати серед побратимів. Частину цього часу підрозділ Олександра перебував у підпорядкуванні інших військових частин.
За час служби в лавах ЗСУ Олександр тричі дивом залишився живим. Під час одного з вибухів його відкинуло на кілька метрів в окоп — військовий пам’ятає лише яскравий спалах і руки побратимів, які витягували його з-під завалів.
«Я тричі «родився в сорочці». Побратиму, який був зі мною теж пощастило. Йому розірвало лише куртку. Також був випадок на швидкості. Якби зупинився, то розірвало б і мене, і тих, хто поруч. Пам’ятаю, як потому наша бойова медикиня Оксана евакуйовувала нас та надавала першу медичну допомогу», – розповідає Олександр.
Попри всі пережиті небезпеки, війна не зламала чоловіка. Побратими дали йому позивний «Козак Мамай» — за витримку, людяність і віру в перемогу. Сам Олександр не романтизує війну й понад усе прагне її завершення.
Після перемоги він мріє повернутися до цивільного життя та знову сісти за кермо — їхати мирними дорогами рідної України й Європи, а не під звуки обстрілів.
Про своє рішення залишитися в Україні у лютому 2022 року Олександр не шкодує. Каже, інакше не дозволила б совість. Він залишив життя, яке любив, аби захистити те, що любить ще більше — свою родину та Батьківщину.
За мужність і героїзм, проявлені під час захисту державного суверенітету й територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, незламність духу та високий професіоналізм солдат Олександр був нагороджений відзнакою Міністерства оборони України «Хрест Сил Підтримки», а також почесною відзнакою 23 інженерно-позиційного полку — «Надійний захист у бою».
