Публікація

Заспівав «Ще не вмерла Україна» і потрапив у радянські табори

13:01, 19 Вересня

зображення публікації

У жовтні 1956 року Леонід повернувся додому з Магаданської області РРФСР, де відбував покару у радянських таборах за участь в організації українських націоналістів.

Туди він потрапив після того, як 19 травня 1948 року Особлива Нарада при МГБ СРСР постановила ув’язнити його у виправно-трудових таборах на 10 років і сконфіскувати наявне майно, хоча у підсумку того слідства чоловік до вини не признався.

Це було перше засудження Довгальця Леоніда Павловича, 1924 року народження, із села Мичів Тучинського району Рівненської області, українця, одруженого, селянина.

На фото:Довгалець Леонід Павлович (світлина з архівно-кримінальної справи, 1948 рік)

Відтак наступні роки чоловік провів у таборах Магаданщини, звідки його звільнили достроково 1954 року. Опісля Довгалець залишився мешкати у цьому ж краї, куди до нього приїхала ще й дружина.

Зрештою, у жовтні 1956 року подружжя повернулося у рідне село Мичів на Рівненщині. Замешкали у Леонідового батька.

Проте вільне життя тривало недовго.

Одного разу працівник тамтешнього колгоспу ім. Молотова Мартинчук Степан Павлович запросив у гості додому голову цього колгоспу Максименка Іллю Йосиповича, уродженця Сумщини, члена КПРС, та бригадира колгоспу Тарасенка Василя Кузьмича, уродженця Київщини.

У неділю ввечері, 16.12.1956, гості завітали до Мартинчука. Його дружина й сестра приготували страви та подали їх на стіл. Господар взявся частувати запрошенців.

Десь після 19 години у дім зайшов Довгалець, що перебував трішки напідпитку. Привітався. Господар обійстя також запросив його до столу.

Чоловіки хильнули оковитої.

У якусь мить господар вийшов з кімнати і в цей час сталося несподіване – у присутності радянських діячів Довгалець почав співати український славень «Ще не вмерла Україна!»

У відповідь Тарасенко попросив припинити співати, як він сказав, «цю бандерівську пісню», але Довгалець не зважив на це. Докіль він співав, Максименко запитав у Тарасенка, хто цей незнайомець, що невідь звідки опинився за їхнім столом. Той відповів, що це тутешній мешканець, котрий нещодавно прибув з таборів.

Тоді комуніст Максименко теж звернувся до Довгальця, прохаючи, щоб той припинив співати. При цьому зазначив, що, мовляв, цю пісню ніхто не співає, і вона чужа радянському суспільству. Відтак чоловік перестав співати і заявив, що «в Угорщині вже почали розправу з комуністами і настав час і нам учинити розправу з росіянами і комуністами!» Ще Довгалець вигукнув, аби ті не думали, що вони, себто комуністи, тут господарі! Мовляв, їхній час минув, настала інша пора!

Говорячи про Угорщину, Довгалець, вочевидь, мав на увазі Угорську революцію 1956 року – повстання в Угорській Народній Республіці, що його придушили радянські війська за участи органів державної безпеки Угорщини.

На ті слова Максименко поцікавився, що Довгальцеві зробили росіяни?

Той відповів, що потрібно збудувати Самостійну Україну. Відтак Максименко взявся товкмачити радянську побрехеньку, що Україна вільна і перебуває в сім’ї інших вільних республік. Урешті Довгалець зазначив, що комуністи і росіяни дев’ять років його мучили (коли він перебував у таборах, – прим. Авт.) і за це він має їм помстити.

Позаяк Тарасенко розмовляв російською мовою, то Довгалець кинувся до нього з погрозами, називаючи кацапом! А ще вдарив кулаком по столу, вимовивши «Я вам покажу!»

Тим часом господар обійстя, що перебував в іншій кімнаті, почувши галас та стук, вернувся до гостей. Побачивши те, що відбувається, виштовхав Довгальця надвір. Слідом вийшов Тарасенко. Надворі господар сповістив Довгальця, що люди, з якими той сперечався, є головою та бригадиром колгоспу. Дізнавшись про це, чоловік став пориватися усередину дому, проте Мартинчук його втримав і не пустив у житло. Зрештою, чоловік пішов геть.

На тому поки що все й скінчилося.

Архівна копія національного славня України, що наявна в архівно-кримінальній справі, 1957 рік

Січень та лютий 1957-го минули для Довгальця спокійно. А от березень приніс «подарунок» – КГБ порушило кримінальну справу з огляду на його висловлювання тримісячної давнини.

При цьому у відповідній постанові від 18.03.1957 зазначили, що Довгалець «займається протирадянською агітацією, виспівує націоналістичні пісні, висловлює терористичні наміри стосовно до партійно- і радянського активу». Ці дії потрактували як протирадянську пропаганду або агітацію (стаття 54-10 Кримінального Кодексу УРСР).

У той самий день прокурор Рівненської області Комолов осанкціював арешт Довгальця, зазначивши у відповідній постанові, що той «закликає до підриву державної міці радянської влади й встановлення так званої буржуазно-націоналістичної держави «Самостійна Україна».

Далі тривало розслідування. У його підсумку Довгалець, як і в підсумку першого розслідження 1948 року,  знову до вини не признався.

29.04.1957 Судова колегія в кримінальних справах Рівненського обласного суду у складі головувальника Симонця, народних засідателів Дерев’ягіної та Чичеланової, при секретарі Александровій, за участі прокурора Лисенко та адвоката Герцмана, розглянула кримінальну справу щодо звинувачення Довгальця.

Під час судового засідання чоловік зазначив, що жодної вини за собою не відчуває. А от щодо пісні, то спробував викрутитися, сказавши, що співав «Розпрягайте, хлопці, коней», а не «Ще не вмерла Україна».

Відтак Судова колегія засудила Довгальця на 10 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах, 5 років обмеження прав, сконфіскування майна.

Це було друге засудження Довгальця.

Довгалець Леонід Павлович (світлина з архівно-кримінальної справи, 1957 рік)

А далі був час написання скарг. Засудженець написав їх кілька поспіль. І, як урешті вийшло, недарма. Адже, 1960 року за підсумками перевірок кримінальних справ спочатку скасували присуд щодо першого засудження Довгальця, а потім – щодо другого. Обидва – через недоведеність вини!

Присуди скасували, але змарновані у таборах роки не вернеш.

Іван Мельник

Використані джерела.

  1. УСБУ в Рівненській області, П-2743.
  2. ДАРО, фонд Р-2771, опис 2, справа № 3941.