Публікація

Як інваліду не хотіли надавати статус безробітного на Рівненщині

10:23, 30 Травня

зображення публікації

Шокуючий випадок стався в Острозі. Інваліда 3 групи майже три місяці не хотіли брати на облік. І лише після дзвінків на «гарячі лінії» людина змогла відстояти свої законні інтереси.

Василь Муляр – в минулому виконроб на будівництві в Києві. Кілька років тому він захворів та проходив тривале лікування і  реабілітацію. Він отримав спершу другу, а згодом – третю групу інвалідності. Поборовши недугу, Василь Степанович прагнув влаштуватись на роботу  , адже мусить годувати свою сім’ю – в нього є дружина та двоє дітей. Василь Степанович вирішив розпочати свої пошуки роботи, скориставшись послугами Центру зайнятості. Втім, ситуація пішла зовсім неочікуваним шляхом.

В центрі зайнятості прийняли, але статус безробітного не надали

Вперше Василь Степанович переступив поріг Острозької філії Обласного центру зайнятості 3 березня. Він надав спеціалістам центру всі необхідні документи. Його направили до кар’єрного радника та сказали прийти 10 березня.

Прийшовши у вказаний час, Василь Степанович отримав запитання чому він довго не працював. Запитання було б цілком коректне, якби не той факт, що пан Василь подав документи про те, що він має статус інваліда у зв’язку з тривалою хворобою.

Тоді ж, 10 березня, пан Василь отримав направлення в Острозький неврологічний диспансер на посаду тваринника. Відвідавши на наступний день установу, Василь Степанович зрозумів, що робота є для нього непідходяща. Адже у висновку МСЕК пану Василю протипоказана важка фізична праця і мікрокліматичні умови.

Прийшовши знову в центр зайнятості, Василь Степанович отримав претензії в тому, що він сам заповнив документ, замість працівників установи. Проте річ в тому, що на документах стояла печатка диспансеру. Як же він міг її підробити? І якщо, на думку працівників центру зайнятості він вчинив підлог документа, то варто в таких випадках звертатись в правоохоронні органи, адже за такі вчинки передбачена юридична відповідальність.

Тоді ж між працівницею центру та Василем Степановичем виникла словесна перепалка, в ході якої йому у вічі сказали, що статус безробітного не нададуть. Причин не назвали. Певне, 792 Постанову

Тоді ж був складений індивідуальний план працевлаштування. При цьому Василю Степановичу не надали статус безробітного. Кар’єрний радник центру Марія Сергіївна Подгородецька пояснила цю ситуацію тим, що лише виконувала Постанову Кабміну №792 «Про затвердження Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу». Проте пункт 22 Постанови чітко вказує, що «рішення про надання статусу безробітного чи відмову у наданні такого статусу приймається центром зайнятості не пізніше сьомого календарного дня з дня подання особою, яка шукає роботу, заяви про надання статусу безробітного». Чому ж Василю Степановичу не дали написати заяву на отримання статусу безробітного?

Зі слів кар’єрної радниці Центру, Василь Степанович виявив бажання знайти роботу, а не просто «стати на облік». Але що ж заважало надати статус безробітного та паралельно організовувати процес пошуку роботи? Можливо через те, що надаючи статус безробітного, людина отримуватиме грошову допомогу по безробіттю. А не надаючи статус, кошти будуть «економитись»? Чому спеціаліст не надала зразок заяви про отримання статусу? В чому справжня причина? Питання залишається відкритим.

В центрі зайнятості Василю Степановичу запропонували ще три вакансії в місті Рівне. Але, на жаль, працедавці, до яких телефонував чоловік, говорили про те, що вакансії вже зайняті. Деякі з роботодавців не відповідали.

Карантин: вигадана чи реальна перешкода

Подальше працевлаштування Василя Степановича ускладнилось введенням в Україні карантинних обмежень. Він приходив «відмічатись» в Центр зайнятості двічі, як йому і було призначено. Прийшовши 28 березня для складання зі спеціалістом свого резюме, Василь Степанович виявив двері зачиненими. Центр зайнятості не приймав громадян у зв’язку з карантинними обмеженнями.

Охоронець на вході заявив, що у зв’язку з карантином установа не приймає громадян і сказав залишити ще раз свій номер телефону. Відповідно, і пропозицій з потенційною роботою теж не було. Чи не час було працівникам Центру зайнятості надати статус безробітного в цей час? Адже це було б логічно.

А тим часом в телефонних розмовах з працівниками Центру зайнятості, Василю Степановичу заявили, що його «перевіяють». Про які саме перевірки йдеться (адже статус безробітного йому не надавали), Центр зайнятості не уточняв… А під час телефонної розмови 8 травня його ввічливо спитали, чи він ще живий…

Книга скарг і пропозицій: є чи немає?

Ситуація отримала своє несподіване закінчення 27 травня. Вкотре прийшовши в Центр зайнятості щоб з’ясувати свій статус, Василю Степановичу сказали, щоб він писав заяву про надання йому статусу безробітного.Як так сталося ні роботи,ні статусу . Чому ж цього не зробили раніше? Скільки б ще його «водили за носа» та не пояснювали б йому всіх нюансів діяльності Центру зайнятості? Куди ж далі звертатись? Адже раніше в таких випадках можна було написати скаргу в Книгу скарг та пропозицій. На прохання надати таку книгу, в Центрі зайнятості відповіли відмовою, за словами працівників, «в нас книги скарг немає, ми не супермаркет». І справді, Кабінет міністрів скасував обов’язкове ведення Книги скарг та пропозицій в березні 2019 року. Лишився інший шлях – «гаряча лінія» Центру зайнятості.

На «гарячій лінії» Державного центру зайнятості запевнили, що книга скарг та пропозицій в центрі має бути. Однак працівники навідріз запевняли, що такої немає. Вочевидь, за логікою «немає книги скарг – немає і самих скарг». На пропозицію працівників центру написати заяву на листку пан Василь відмовився – він вже не довіряв працівникам та вважав, що листок просто викинуть…

Під час розмови журналіста Горинь.інфо з працівницею Центру зайнятості, остання зазначила, що статус безробітного Василю Степановичу Муляру наданий. Лишається відкритим запитання: чи кожного разу, щоб отримати статус безробітного, потрібно телефонувати на «гарячі лінії», шукати книги скарг. Чи достатньо професійного виконання своїх обов’язків та ввічливого ставлення до інших людей?

Василь Степанович звернувся до журналістів, щоб люди на його прикладі побачили, що за свої права потрібно боротись а ще краще  їх знати та вимагати. Щоб інші працівники ставились до людей ввічливо та професійно. Керівники установ теж, сподіваємось, знайдуть в цьому життєвому прикладі висновки, які можна взяти для покращення своєї діяльності. Адже і центри зайнятості, і інші державні органи влади та установи створені з метою покращення умов громадян, забезпечення їх прав та свобод.

Довга та тягуча історія, здавалося б, знайшла своє закінчення. Втім, моральних запитань в цій історії значно більше, ніж відповідей… Сподіваємось, кожен зробить з цієї історії правильні висновки.

Підготував Тарас ДАВИДЮК