Публікація
“Я усвідомив, що війна і є моє життя”: пам’яті воїна-християнина Віктора Лозонюка
11:16, 15 Жовтня
Віктор Лозонюк – рівнянин, християнин, батько двох дітей, пішов добровольцем у ЗСУ в перші дні повномасштабного вторгнення. Став воїном 23 інженерно-позиційного полку. Захищав Україну близько трьох років, будуючи фортифікаційні споруди. Ніколи не жалівся. Під час відпустки, його друг, журналістка “Горинь інфо” поспілкувалася з Віктором та опублікувала його відповіді у статті. За кілька місяців захисник мав ротацію сапером, останній раз вийшов на зв’язок 11 лютого 2025 року. Воїн перебував у статусі зниклого безвісти під час бойових дій близько 8 місяців.
Вересень-2024
Вітя, розкажи чим ти займався до армії? Чи пам’ятаєш ранок 24 лютого. Твоя реакція, думки…Як потрапив у армію? Якщо доброволець, то розкажи про своє рішення йти на війну.
До війни жив як і всі – дім, сім’я, робота, церква. Причин чому пішов у воєнкомат було декілька. Тут і обурення, і виховання на фільмах про війну про те, що війна – це чоловічий обов’язок, і наївне уявлення що це недовго. Але саме головне – це почуття сорому перед дітьми і особливо перед сином. У мене була розмова з сином, де він мене розпитував про всі ці події, а я давав йому відповіді. І коли він спитав чи піду я воювати, захищати свою землю, у мене, як розумієте, просто не було іншого вибору. Наступного дня пішов у воєнкомат, відстояв чергу, пройшов медкомісію, і за кілька днів з волі Божої опинився в 23 ІПП.
Про підступність алкоголю, що захоплює сильних чоловіків, думаю, не треба розповідати, всі знають є така проблема у війську. Особисто мені допомагає віра в Бога. Я вже дуже давно для себе вирішив, що господарем моєї душі буде Ісус Христос. Тому я можу насолоджуватись плодами Його присутності в моєму серці, це – мир, радість і спокій. Мені просто не хочеться ані курити, ані пити алкоголь. Дуже радує, що можу спостерігати і зворотню дію солдат у стосунках з “зеленим”. Хлопці шукають альтернативу і шляхи боротьби.
Будуємо різні фортифікаційні споруди, що не тільки захищають, а й дають змогу жити і відпочивати нашим солдатам. Для прикладу, ВОП – це сотні метрів траншей, що з’єднують собою десятки бійниць, вогневих точок, точок спостереження, командних пунктів, бліндажів тощо. У кожного елементу цієї системи є свої конкретні технічні вимоги, стандарти. Іноді жартома ми кажемо, що робимо тут євроремонт. Роботи виконуються в різних зонах ворожого ураження.
Небезпека є завжди, ворог так само полює на будівельну техніку як і на військову. Там, де небезпека висока – працюємо без техніки, із застосуванням маскування. Вночі вручну копаємо твердий грунт в лісопосадках, вручну носимо колоди, постійно ведеться спостереження за небом, коли з’являються дрони то ховаємося, щоб не засвітити позиції. Одним словом цікаво, весело і страшно.
Чим більше інженерних робіт буде зроблено, тим більш захищеними буде наш солдат, що безпосередньо приймає участь в контактних боях. Якщо солдат добре захищений, має мінімально необхідні умови, відпочивший, то він може дуже довго стримувати ворога, і нам навіть стає вигідним те, що противник має таке сліпе завзяття в наступі.
Що для тебе найважче на війні? У чому черпаєш сили?
Найважче – це змінюватись до нового стилю життя. Армія – це суворий чоловічий колектив, де присутні найдивніші характери. До того ж ці індивідуальності перебувають у стресі і проявляють як хороші, так і злі сторони…
Для мене важливо і складно – це знайти баланс між тим, щоб залишитись вірним своїм переконанням, і навчитись приймати та поважати думку і поведінку побратимів.
Довгий час я просто терпів, думав щоб вижити і скоріше повернуся до звичного життя. В якийсь момент я усвідомив, що війна і є моє життя. Якщо Бог визначив на долі пройти через війну, то у мене просто немає шансів залишитися незміненим. Це подібно то того, що людина зустрінеться з грузовим автомобілем на великій швидкості і буде сподіватись що залишиться неушкодженою. Тому я прийняв той факт, що війна і є моє життя, і можливо іншого в мене і не буде.
Про мрії
Захисник розповідав, що не боїться помирати, “але хотілося б ще пожити”. Мріяв, щоб побратими духовно зростали і зверталися до Бога.
“Саперні роботи – це в основному протитанкові мінування, мінування мостів і доріг. Також влаштування різних загороджень з ягози (це такий колючий дріт)”, – пояснював Віктор.
“Я тепер сапер. Мінуємо поля за Кам’яньским (Дніпропетровська обл.). Зараз – в групі саперів, що мають підірвати мости в разі наступу. Ходимо перевіряти мости: тротил, підривники і мережу. Якщо є обрив, то треба справляти. Завтра будемо міняти, можливо доведеться міняти все, бо там часто прильоти і перебивають дроти. Будемо тягнути в іншу точку.”, – поділився він у текстовому повідомленні.
Від авторки і подруги
Він був невибагливим, скромним, дружелюбним, любив Бога та охоче служив і допомагав людям. Їздив помічником у табір для людей з інваліднісю церкви “Дім Євангелія”. Був дуже швидким на підйом, енергійним. Пам’ятаю, подзвониш до Віті, попросиш у чомусь допомогти, через 20 хвилин від уже під домом готовий допомагати. Багато читав, був освіченим, добре знав історію та Біблію.
«Книги — морська глибина, хто в них пірне аж до дна, той, хоч і труду мав досить, дивнії перла виносить», – цитував він Івана Франка.
Вітя вів домашню групу по вивченню Біблії, любив проповідувати людям, багато розповідав про особистий досвід. Був вірним другом. Займався велоспортом. Перед війною приділяв час маленькому сину. Із початком повномасштабного вторгнення родина дружини, колишня дружина з дітьми виїхали до Великої Британії. Тож останні роки захисник підтримував зв’язок з дітьми лише по телефону. На початку лютого 2025 року зателефонував дітям, попередив, що може загинути.
На жаль, 49-річний солдат Віктор Лозонюк загинув 14 лютого 2025 року під час виконання бойового завдання у Донецькій області.
Фото були надані Віктором Лозонюком.
Авторка – Наталія Співак
