Публікація

“Я досі не вірю, що мого сонечка більше немає”, — матір військової медички, життя якої обірвала ворожа ракета

10:30, 24 Квітня

зображення публікації

25-річна дівчина рятувала українських військових у найгарячіших точках. Вона загинула під час виконання бойових обов’язків.

“Усе буде добре, я обіцяю” — ці слова сказала Катерина Ступницька під час останньої розмови з матір’ю 8 березня. Уже ввечері жінки не стало. Окупанти завдали ряду ракетно-бомбових ударів у селі Макарів Київської області, де Катерина служила в медичному штабі. Один із тих ударів не залишив їй шансів на життя.

…Катерина народилася в селі Залізниця на Рівненщині. З дитинства мріяла допомагати людям, тому обрала медичний фах. Закінчила Дубенський медколедж, пропрацювала рік у сусідньому селі, а згодом, у 2016-му, підписала контракт на проходження військової служби.

“Коли він закінчився, донька підписала новий, — розповідає 46-річна Тетяна Ступницька, мати. — І так щороку. Я її просила, що вже досить, більше не треба, але вона не слухалася. Казала, що не може залишити хлопців на фронті без допомоги. Та і її батальйон для неї став рідним. З шести років служби п’ять вона провела у зоні АТО. Її коханий — теж військовий, вони планували побратися…

Востаннє дівчина навідувалася в село до батьків 11 лютого. Потім мама приїздила до неї в частину — за день до початку повномасштабної війни.

У перші дні наступу ворога вони разом з бригадою поїхали на передову, — каже жінка. — Ми по декілька разів на день зв’язувалися по відео. Невдовзі її перекинули до Макарова — там були якраз найгарячіші дні. Донька вже не мала часу говорити, телефонні розмови були короткими. Казала, що в неї все добре, що її не вб’ють, бо вона — медик. Питала, як у нас. І все… Остання наша розмова тривала близько хвилини… Катерина сказала: “Усе буде добре, я обіцяю”.

Уже через декілька годин сталося непоправне. У будинок, який місцеві мешканці віддали під медпункт, потрапив снаряд. Якраз тоді там була Катерина…

“Про те, що сталося, нам повідомила Оксана, одна з найкращих подруг доньки, — зі сльозами на очах згадує мати. — Вона розповіла, що будинок завалився, тож усі до останку сподівались, що Катю знайдуть під завалами живою. Але хтось помітив тіло, яке відкинуло на 30 метрів від будівлі. Це була моя доня… Уже мертва...”

Найкраща подруга каже, що Катерина регулярно рятувала військових під обстрілами, тягнула їх на собі  попри все. Лише потім думала, що могла сама загинути, так сильно ризикуючи.

“Донька мріяла звести будинок, зробити гарний ремонт, вийти заміж за коханого, — каже Тетяна Ступницька. — Ми купили саме такі весільні сукню й туфлі, які вона хотіла… Я досі не вірю, що мого сонечка більше нема”.

Автор: Оксана Стусяк для газети “Експрес”

Читайте також: На фронт у 20 років: історія дівчини з Рівненщини