Публікація

Вижив, щоб жити: шлях воїна-інженера після важкого поранення

15:32, 11 Вересня

Цього дня побратими усіма силами рятували життя Ігоря і їм це вдалось. Попереду на нього чекала довга боротьба — операції, лікарні, реанімації, складне лікування та реабілітація… З цього часу минуло понад два роки. І сьогодні наш побратим ходить на протезах, водить автівку, зустрів своє кохання й щодня доводить: незламних українців нікому не зламати!

Ігор Васильович родом зі Здолбунова, що на Рівненщині. Ніколи не проходив строкової служби, але коли почалося повномасштабне вторгнення росії в Україну, він без вагань прийшов в місцеве ТЦК та СП, де отримав направлення до 23 інженерно-позиційного полку Командування Сил підтримки Збройних Сил України. Й так розпочався бойовий шлях солдата-захисника.

Спершу Ігор служив на посаді маскувальника в одному із підрозділів полку, а згодом став водієм-електриком.

«Добре пам’ятаю свої перші ротації на Схід. Ми постійно виїжджали на завдання: будували бліндажі, копали окопи, облаштовували смуги оборони. По-різному бувало. Але друга ротація видалася особливо складною», – розповідає військовий.

У березні 2023 року життя Ігоря розділилося на «до» і «після». «Це був звичайний день, нічого не віщувало біди. Ми виїхали облаштовувати позиції для піхоти. Працювали під звичні вже звуки вибухів – вони там постійно. І раптом – потужний вибух. Мене відкинуло вбік. На кілька хвилин, мабуть, я знепритомнів. Коли прийшов до тями, побачив, що немає нижніх кінцівок», – пригадує воїн і на мить стихає його голос.

Першим відчуттям був шок і паніка. Та поруч були побратими, які вчасно надали допомогу.

«Я вже не міг собі накласти турнікети чи будь-що робити. Хлопці зробили все можливе, щоб урятувати мене. Всю дорогу до стабілізаційного пункту я відчував їхню підтримку. Ми разом боролися за моє життя. Хоча цього дня внаслідок мінометного обстрілу багато нас постраждало. Майже всі отримали поранення. Але ми підтримували і боролись один за одного. Й головне – всі залишилися живі», – ділиться спогадами ветеран війни.

Далі були шпиталі, операції та реабілітації: в Україні і в Німеччині. Попри біль і втому, Ігор вчився ходити на протезах, щодня долаючи виклики, які спершу здавалися непосильними. «Було важко, але здаватися я не мав права», – не раз наголошує воїн.

За два роки реабілітації наш побратим пройшов етапи від навчальних протезів до більш сучасних, які дозволяють робити впевненіші кроки. Кожен новий рух, кожна здобута навичка для нього — це маленька перемога, яку він цінує не менше, ніж будь-яку іншу.

«Я думав, що це буде непросто, але навіть не уявляв наскільки. Тут головне – не дати обставинам зламати себе.

Зараз я приймаю участь в ветеранських спортивних заходах, а ще два роки тому – це здавалось чимось неймовірним», – зізнається побратим.

Попри пережите, Ігор будує плани на майбутнє. Він знову починає водити автівку, мріє і вчиться знову повноцінно жити, хоче знайти роботу, яка була б йому до душі та бути корисним своїй країні.

«Так само у кожного має бути «своя людина». А особливо зараз, коли наша країна й українці переживають важкі часи. Відчуваю, що я зустрів таку людину. Тому мрію про щасливе, сімейне життя, до якого вже закладено «перші цеглини».

Також я мрію бачити Україну вільною, сильною і переможною. Бо саме заради цього пішов у ЗСУ – і ніколи не шкодував про своє рішення», – наголошує Ігор.

За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові та військовій присязі, незламність духу та високий професіоналізм, проявлений в умовах збройної агресії російської федерації проти України солдат Ігор П. нагороджений відзнакою Президента України «За оборону Україну».

Це не єдина нагорода Ігоря за захист України. Міністерство оборони України відзначило захисника медаллю «За поранення» (важке), а 23 інженерно-позиційний полк – відзнакою «Надійний захист у бою».

ПИШАЄМОСЬ ТОБОЮ, БРАТЕ!

Твоя сила духу надихає нас боротися ще дужче! Слава Україні і всім, хто захищав та захищає наш, український народ. Честь!

РЕКЛАМА