Публікація
Вишкіл «Холодний Яр» та перша сотня українських повстанців під командуванням Г. Перегійняка-«Коробки»
13:59, 28 Грудня
На території Сарненського окружного проводу ОУН(б) під зашифрованою назвою «Ворскла» взимку 1942/43 рр. діяв таємний військово-ідеологічний вишкіл під назвою «Холодний Яр». Хоча саму місцину – хутір поблизу с. Тинне Сарненського району, підпілля ОУН(б) почало використовувати для вишкільної роботи ще з весни 1942 року.
Член Сарненського окружного проводу ОУН(б) Р. Петренко у своїх спогадах зазначає, що у квітні 1942р. «зібрано нас на черговий військово-ідеологічний вишкіл. Був це вже більший гурт людей у 37 осіб. Вишкіл відбувався в будинкові школи, що з огляду на ремонт стояла без вжитку. Школа була положена між суміжними селами Комарівкою (насправді с. Кам’яне – прим. авт.) і с. Тинне Сарненського район». Тривалість вишколу становила три тижні, а викладали на ньому Я. Бусел-«Галина», проф. Л. Шанковський, І. Литвинчук-«Дубовий», Д. Корінець-«Кілок», «Гуня» та «Гордій».
Очевидно, саме село Тинне та навколишні хутори припали до душі тогочасному керівнику Сарненського націоналістичного підпілля І. Литвинчуку-«Дубовому» і він організовував тут вишколи для молоді з Рафалівського, Володимирецького, Дубровицького, Клесівського, Рокитнівського, Висоцького районів, а також груп оунівців, які діяли на теренах Білорусі. Р. Петренко стверджує, що під кінець 1942 року з півдня Волині на Сарненщину було перевезено на 4-ох санях велику кількість зброї та боєприпасів. Частина зброї вивчалась на вишколі та використовувалась курсантами. Крім того, Р. Петренко пригадує, що влітку 1942 року на Сарненщині з’явився майбутній командир першої сотні УПА Г. Перегійняк-«Коробка»: «Був це середнього росту, міцно збудований, по-військовому коротко стрижений чоловік, літ під тридцять. «Коробка» – приємно всміхаючись, промовив він і потиснув усім руку.
Мені випало впроваджувати його в терен, знайомити з людьми і навчати ходити підпільними шляхами. Мандруючи з ним ночами по зв’язкових пунктах, хуторами і селами, ми досить скоро звикли до себе. Приємно вражало, що «Коробка» був добре фізично заправлений і ніколи не нарікав. Був товариський і балакучий, з уродженою іскрою українського гумору… Характерним для нього був його дуже твердий військовий «хід». Він як ішов, то так неконспіративно тиснув ту «святу земельку» і так гупав, що мусив переважно йти босоніж, а за ним і я… Познайомившись з околицями, «Коробка» почав виходити в терен з іншими людьми, а потім самостійно, та був призначений на становище заступника організаційного провідника ОУН округи».
Член ОУН(б) С. Самчук, станичний с. Великий Жолудськ, свідчив, що вищезгаданий вишкіл був організований у січні 1943 року у с. Тинне. Організаторами вишколу під назвою «Холодний Яр» були підпільники «Дубовий» та «Кошіль». Молоді досвідчені інструктори викладали наступні предмети: географія, історія України та проводилися військові заняття – стройова та зброєзнавча підготовка. Всього на вишколі було біля 40 осіб.
Також на цьому вишколі був Федір Кондрат, який працював в оунівській організації на території Столинського району (Білорусь). На вишкіл його спрямував зверхник на псевдонім «Крук». Попри те що, Ф. Кондрат дещо плутається в датах і деталях, він у книзі спогадів «Ми стали волі на сторожі» пише, що прибув на вишкіл у січні 1943 року. Його тут зустріли інструктори «Кошіль» та Д. Корінець-«Кілок» (перед тим, у кінці 1942 року втік з німецького концтабору поблизу с. Шубків Рівненського району – прим. авт.). Про навчання Ф. Кондрат пригадує наступне: «Цілу зиму у вишколі вчилося нас тридцять хлопців. Ми вивчали історію України, природознавство, географію, але найголовніше — військову справу. Часом ми як бойова група охороняли фіри при перевезенні нашої літератури, зброї та інших речей.
Вишкіл був законспірований. Ми діяли тільки вночі. Одної ночі ми перевозили фірами щось дуже цінне, навіть не знаючи що саме. Потім мені наказали відвезти порожні фіри в якесь село. Я позв’язував фіру за фірою і так відпровадив їх до села. Зайшов до хати сказати, що повернув коней».
Місце вишколу, за спогадами іншого вояка УПА С. Бакунця, – це хутір Нетуша неподалік села Тинного. На хуторі стояла всього одна хата, яка мала два виходи. Це була колишня мисливська хата, збудована ще за Польщі. Родина Шмалюхів оселилася тут у 1941 році, коли їхній будинок згорів. Сюди, взимку 1943-го року, прибуло 40 молодих хлопців, які мали пройти військово-ідеологічний вишкіл. Степан Бакунець стверджує, що спочатку вишкіл пройшла одна група хлопців, а через деякий час відбувся другий тур. Частина хлопців отримала зброю і несла варту, оскільки можна було очікувати непроханих гостей – німців чи радянських партизанів, які вже крутилися в цих околицях. 19 січня, на Водохреще, вишкіл закінчився. С. Бакунець, якому не було ще й сімнадцяти вирішив приєднатися до українських повстанців і став вояком сформованої сотні під командуванням Г. Перегійняка-«Коробки». Спочатку він мав псевдонім «Качан», а потім змінив його на «Грушка».
Також до сотні долучився житель с. Кам’яне Клесівського району І. Трофимець, який до грудня 1942 р. знаходився на нелегальному становищі, переховувався у лісі, в урочищі Вирки. У грудні 1942 р. зустрівся з «Коробкою». А у лютому 1943 року влився в його сотню під псевдонімом «Граб» та отримав на озброєння гвинтівку.
Ф. Кондрат у свою чергу згадує, що на вишколі залишилося 12 хлопців: «Одного вечора Кошіль зібрав нас у навчальній кімнаті, нам видали патрони, гранати і кулемет Дехтярьова. Після вечері ми з командиром Коробкою вперше вирушили у партизанку. Командир їхав на буланому коні, а нас десятеро йшли пішки цілу ніч без відпочинку. Вранці ми прийшли до польської колонії в районі Степань до колоніста, в якого було два сини. Один був перекладачем у німців, а другий — лісником. По обіді приїхав перекладач з німецьким офіцером. Коли вони зайшли до хати, ми їх роззброїли. Незабаром приїхав і лісник з трьома німцями. Ми і цих роззброїли та пов’язали всім руки. Згодом попри хату проїхали німці з поліцаями (їх було 27), і ми рушили за ними. Вже в лісі зустріли дев’ять фір, на яких везли свиней з фільварку. Всіх фірманів ми пересадили на одну фіру і сказали, щоб вони їхали в Степань, а решту возів один наш вояк мав довезти до табору. Через півгодини ми зустріли людей, які гнали корови, люди розповіли, що радгосп ліквідовано через напад партизанів. У радгоспі залишилися три німці і двадцять чотири поліцаї.
Наш командир наказав людям відігнати корови у село і роздати селянам, а ми стали чекати зустрічі з німцями. В тому бою загинуло троє німців і один поліцай, решта повтікали. Нам залишили бричку, коней, чеський кулемет, німецький автомат, пістолет і совітський кріс».
Наступною операцією повстанців був напад на м. Володимирець 7 лютого 1943 року. Ф. Кондрат повідомляє, що: «В цьому бою я був легко поранений. Коробка наказав оточити німецький штаб. Звідти стріляв кулемет. Я кинув гранату — і кулемет замовк. Двох німців було убито на виході з будинку. Зайшовши всередину, ми побачили ще трьох убитих — більше нікого не було». Ще один учасник бою у м. Володимирець С. Бакунець спростовує твердження Ф. Кондрата. Він пригадує, що німецького командира, який відстрілювався з кулемета знищив безпосередньо командир Г. Перегійняк-«Коробка». Також учасники цього бою не підтверджують, що у містечку на той час було багато німців як повідомляють окремі звіти українського визвольного підпілля. За їхніми даними ворожі сили у Володимирці становили від 3 до 5 німецьких жандармів та кілька десятків шуцманів. Інформація про гарнізон у кількасот ворожих шуцманів спростовується і короткою публікаціє у підпільному виданні «Вісті з фронту УПА», де зазначено «7 лютого цього року відбувся наступ першої сотні УПА на м. Володимирець… Найкраще відзначився особистим прикладом одчайдушності командир сотні – «Довбешка-Коробка». Здобуто 20 крісів, 65 коців, амуніція та ін. Зі сторони ворога впало 7 людей, включно з командиром жандармерії. З нашої – 1 вбитий, 2 поранених».
Про ще одну тогочасну антинімецьку акцію сотні «Коробки» розповів Ф. Зозюк, уродженець села Доротичі Сарненського району: «У кінці лютого 1943 року я був посланий у відрядження у Володимирецький район… по лінії заготзерна. Їдучи у м. Володимирець на перегоні між ст. Антонівка-Желуцьк був підірваний товарний потяг на якому я їхав…» Увесь потяг був оточений вояками УПА і була дана команда «Хто є живий – здавайтесь». Федору запропонували стати вояком цього загону, що нараховував 40-45 вояків на чолі командиром «Коробкою».
22 лютого 1943 року загін Г. Перегійняка-«Коробки» готував атаку на німецький гарнізон чисельністю 200 вояків у містечку Висоцьк. Під час розвідки командир сотні наткнувся на німців і під час короткої сутички поліг.
Ось слова із посмертної згадки: «Командир першої сотні УПА – вояк-революціонер із крови і кости, виріс у діях УПА, швидко вибився завдяки своїм здібностям і став командиром сотні… Він завжди був першим у бою. Відважний, енергійний. Він був душею сотні… У трудних моментах вливав віру й завзяття іншим друзям. Під його командуванням сотня нераз розбивала кількакрат сильнішого ворога» («До зброї». – 1943, – ч. І).
Ігор Марчук для газети “Волинь”