Публікація
Воїн 23-го інженерно-позиційного полку отримав «Хрест підтримки» за зразкову службу та професіоналізм
17:22, 07 Листопада
У День інженерних військ українські захисники отримали заслужені нагороди за службу, серед яких особливу відзнаку Командування Сил підтримки ЗСУ – «Хрест підтримки» – вручили старшому сержанту В’ячеславу з позивним «Волинь», військовослужбовцю 23 інженерно-позиційного полку. У складі інженерних підрозділів він брав участь у бойових діях на кількох напрямках фронту, зокрема на Курщині.
За час своєї служби «Волинь» виконував завдання на Київщині, Сумщині, Херсонщині та Донеччині, забезпечуючи оборонні рубежі для захисту українських військових. За високий професіоналізм і відданість своєму обов’язку старший сержант здобув численні нагороди, серед яких президентська відзнака «За оборону України», почесний нагрудний знак Головнокомандувача ЗСУ «Хрест Військова честь» та відзнаки рідного полку – «Надійний захист у бою».
В’ячеслав, 28-річний уродженець Волині, пройшов шлях від молодшого сержанта до сержанта під час строкової служби. На момент повномасштабного вторгнення він перебував у Луцьку і, не вагаючись, добровільно звернувся до військкомату, готовий повернутися на захист своєї країни.
Служба і бойові завдання
У березні 2022 року В’ячеслав офіційно розпочав службу у 23-му інженерно-позиційному полку на посаді головного сержанта монтажного взводу. Протягом кількох років він виконував бойові завдання на передовій, працюючи над інженерними укріпленнями для безпеки військових, що тримали оборону.
«Буває, нас запитують: “Чому так довго працюєте?“ Ми будуємо фортифікації, наче для себе, і вони повинні захищати наших хлопців. Кожна наша конструкція повинна витримати – від цього залежить життя бійців», – розповідає старший сержант.
Під час ротацій на Курщині В’ячеслав також займався розвідкою місцевості, завжди переконуючись, що місце є безпечним для виконання завдань.
«Спершу ми були на Сумщині, а згодом й на Курщині. Знаєте, я ніколи не віз людей туди, де сам не був. Тому завжди спершу розвідую обстановку, бо маю впевнитись, що там нам буде безпечно виконувати завдання. На розвідку нас їде кілька людей. Коли ми переконались, що все добре, то лиш тоді їдемо усі на завдання.
Що стосуються Курщини, то інколи доводилось спілкуватись із місцевим населенням. Було й так, що допомагали їм харчами і медикаментами. Тамтешні нас не боялись. Звісно, вони були шоковані від того, що відбувається.
Не знаю на скільки вони були щирими та чи казали нам правду з приводу свого ставлення до нас та до свого керівництва. Хоча це й не сильно важливо. Бо важливе те, щоб ми зупинили ворога і перемогли у цій війні, яку хочеться пережити й забути, наче страшний сон», – розповідає воїн.
Війна і побратими
«Війна звела мене з чудовими людьми, з якими ми виконуємо як спеціальні, так і бойові завдання. На жаль, деякі хлопці перейшли в інші підрозділи, але ми тримаємо зв’язок. Це рідні для мене люди», – говорить В’ячеслав.
Для нього нагороди – це спільне досягнення, якого не було б без команди: «Якоюсь мірою це не лише мої нагороди, а наші спільні. Без побратимів і без злагодженої роботи не було б нічого».
Старший сержант не приховує свого прагнення до перемоги і якнайшвидшого закінчення війни. «Про війну можна говорити багато, але ще більше хочеться про неї мовчати. Хочеться, щоб ці події залишилися в минулому як страшний сон. Я мрію про мирне життя, щоб повернутися до сім’ї та жити у вільній Україні», – ділиться він.
Попереду у В’ячеслава новий етап в особистому житті – дружина чекає на донечку. «Я дуже хотів би бути поруч із дружиною зараз, але розумію, що маю залишатися тут, поки ворог намагається позбавити нас волі. Ми боремось за нашу країну і за те, щоб наші діти жили у вільній Україні», – рішуче підсумував старший сержант «Волинь».
