Публікація

Волонтерка ТЕТЯНА ВОРОНЦОВА: ціла спільнота має бути навчена рятувати життя

09:20, 20 Жовтня

Тетяна Воронцова – голова громадської організації “Рівне ТАКМЕД”, членкиня Ради реформ Рівного (спілка громадських організацій які хочуть реформувати Рівне) волонтерка, інструкторка та директорка курсу “Базової підтримки життя” Європейської ради реанімації (англ. European Resuscitation Council, ERC) у Рівненській області, медичний представник компанії “Sanofi”, проектна менеджерка та мама двох дітей.

Сьогодні поспілкуємось детальніше про волонтерську діяльність Тетяни.

– Коли і як утворилась громадська організація “Рівне ТАКМЕД”?

– Юридично ми зареєстрували організацію 2 вересня 2015 року. Проте, п’ятеро інструкторів, які стали засновниками цієї організації, вже з кінця 2014 року проводили навчання на полігонах. Власне, тому і назва організації – тактична медицина Рівного.

– Наскільки чисельною є ваша громадська організація?

– Офіційно у нас є 12 волонтерів з Рівного та Вараша, але наразі не всі активно долучаються до проведення навчань з різних причин.

Хоч нас і не багато, проте інструктори “Рівне ТАКМЕД” навчали на полігоні цілі хвилі мобілізації: починаючи з третьої і аж до шостої. У той час на загальну підготовку відводився всього тиждень, а потім на спеціальну підготовку ще 2 тижні – тобто за 3 тижні людина, яка приходила з цивільного життя, мала стати справжнім бійцем і її вже відправляли на війну. Це був початок 2014 року. 

Згодом, до нас зверталися бригади, батальйони. Спочатку ми вчили самі, а потім прийшла думка, що цього мало, бо було б добре, щоб бійці постійно далі практикувались самостійно, де б вони не були.

Саме тому, необхідно було мати таких людей, які б з ними це все періодично повторювали. Ми звертались до командирів, з ідеєю навчити охочих і тоді відберемо здібних, які вміють говорити і мають авторитет серед своїх побратимів.

Заняття  ми проводили за методиками, які почерпнули під час навчань, які проводили британські медики. Зокрема навчали педагогіці, методиці викладання, як мотивувати, і також тактичній медицині, щоб вони самі знали більше, ніж інші бійці. Ось так у більшості підрозділів з’явились санінструктори, бо в 11-му році ніхто так не виділяв цю посаду як зараз.

Загалом так ми провчили десь 25 тисяч бійців та ще декілька тисяч цивільних. Точну кількість порахувати важко, тому що ми проводимо різні формати навчання – починаючи від тематичних лекцій, майстер-класів до навчань, які тривають декілька днів.

– Чи всі волонтери організації – медики?

– Ні, більшість волонтерів не є медиками. Я маю вищу медичну освіту, і в команді є ще двоє лікарів. Інші волонтери – вчителі, інженери, юристи, архітектори, альпіністи – представники абсолютно різних професій. Але це нормально для проведення курсу базової підтримки життя, тому що він орієнтований на усіх людей: і не має значення мають вони медичну освіту чи ні.

Серед наших лав чимало інструкторів без медичної освіти, які вже є сертифікованими Європейською радою реанімації. Тому це є навіть більш показово для людей, що це прості знання і їх можна опанувати. 

– Які проекти з домедичної допомоги вдалося реалізувати за час діяльності громадської організації?

– Ми допомагали 44-му навчальному центру, коли вони виграли грант з навчання патрульної поліції. Тоді навчання відбувались по всій Україні.

У Рівному навчали патрульних і з Рівного, і з Кривого Рогу, з Умані, Черкас. Нас залучали як інструкторів, тому що ми пройшли курс TECC (Tactical Emergency Casualty Care- курс з надання невідкладної допомоги при бойових пораненнях).

Також ми проводили навчання на військовій кафедрі Національного університету водного господарства та природокористування. Ця співпраця триває уже 5 років.

Ще один наш проєкт – це впровадження системного навчання з домедичної допомоги у школах Рівного. Він наразі унікальний, бо ще ніде такого немає в Україні. При школах функціонує гурток “Умій врятувати життя”, програму якого ми розробили спільно з місцевим управлінням освіти. Гурток розрахований на учнів  8-11-х класів. Ми провели навчання для вчителів основ здоров’я та захисту України усіх шкіл Рівного, потім було виділено години і фінансування. Зокрема, 660 000 міська влада виділила на закупівлю усіх необхідних розхідників, турнікетів, манекенів.

Тепер вчителі та учні можуть усім цим користуватись під час навчання. У жовтні цьому проєкту виповнюється рік.

– Які проєкти подавали на громадський бюджет?

– Минулого року стартував проєкт створення інсультного центру на базі центральної міської лікарні. Це фактично був один з перших проектів, поданих на громадський бюджет у сфері охорони здоров’я.

Цей мій проєкт набрав необхідну кількість голосів, виграв та був профінансований.  Тоді ж якраз ще й розпочався карантин, тому його було важко впроваджувати і контролювати увесь процес. Але вже зараз проєкт виконано на 95%.

Хотілося б, щоб там також було і хірургічне лікування, щоб можна було видаляти тромби. Але це ще в перспективі на найближчий рік. Тоді у нас уже буде можливий повний цикл лікування пацієнта з інсультом.

Цьогоріч також виграв проєкт з облаштування інсультного центру на базі ЦМЛ реабілітаційним обладнанням.

Ще один проєкт – створення центру з національно-патріотичного виховання молоді на базі міжшкільного комбінату у місті Рівне. На жаль, цей проєкт не набрав достатньої кількості голосів, тому плануємо подати його ще раз, уже наступного року.

– Чому ти зініціювала проєкт, спрямований саме на лікування інсультів?

– Якось почула звернення Президентки Європейської асоціації боротьби з інсультом Валерії Касо. Вона повідомила, що є бажання створити 1500 інсультних центрів у всій Європі до травня 2019-го року, тому що інсульт “помолодшав”.

Це вже не хвороба людей старшого віку, пенсіонерів, а це стосується працездатних людей, які приносить державі кошти, –  а тут вони випадають з цього процесу.

Якщо буквально ще 8 років тому говорилось, що кожен 6-й за все життя може мати інсульт, то на сьогодні в Європі кажуть, що це вже 1 з 4. В Україні кожна 3-я людина старша 25 років за життя може мати інсульт. Дійсно, ця хвороба зустрічається все частіше. А окрім того, що людина маючи цю хворобу може померти, вона ще й стає повністю залежною від оточуючих. Вона не працює, не сплачує податки, не розвиває державу, а ще й потребує додаткових виплат і оплати доглядальників – це так званий “тягар інсульту”. І його порахували. У Європі це 45 мільярдів євро щорічно. Сюди враховано і кошти на лікування, реабілітацію, оформлення інвалідності, виплати з біржі праці, тощо.

Якби люди розуміли, наскільки всі процеси взаємопов’язані, можливо б мали інше ставлення до медицини. Тоді б не було такого уявлення, що медична галузь постійно є дотаційною, але користі ніякої не приносить –  скільки не дай, все як вода в пісок. Можливо саме тому зараз медицина не є в пріоритеті на фінансування.

Цього року подавали проєкт із забезпечення реабілітаційним обладнанням Інсультного центру, щоб у Рівному можна було проводити ранню реабілітацію. Адже реабілітація має розпочинатися буквально з наступного дня після того, як пацієнт звернувся з інсультом, а не тоді, коли його випишуть з лікувального закладу.

Рання реабілітація є маркером того, чи повернеться до нормального життя постраждалий, чи матиме якісь незворотні зміни.

– Чи доводилось людям, які пройшли такі навчання від “Рівне ТАКМЕД”, надавати комусь домедичну допомогу?

– Дуже часто буває, коли вже після навчань люди нам розповідають, як ці знання і вміння їм знадобились. Коли хтось прийшов на навчання цілком випадково, а згодом потрапив у ситуацію, коли необхідно було провести серцево-легеневу реанімацію і врятували людину. Одна дівчина стала свідком судомного нападу: всі перелякані, а вона все зробила так, як навчили, та ще й абсолютно спокійно, наче все життя тільки це і робила.

– Що найбільше запам’яталось з проведення навчань?

– Найцікавіше слідкувати за тим, як діють люди, які пройшли навчання, коли ми організовуємо симуляції –  теракт в кінотеатрі, а в когось рвана рана, хтось підірвався, хтось народжує, вмикається сирена, гасне світло, щось вибухає – і люди мають  зорієнтуватись, зорганізуватися, зрозуміти що робити і яку кому необхідно надати допомогу.

Але потрібно пам’ятати, що в критичній ситуації ти не піднімешся до рівня свого очікування, а опустишся до рівня свого навику.

Саме тому у навчанні з домедичної допомоги важливу роль відіграє саме практика. Тому після навчання зазвичай наші учні приходять і навчають знайомих, родичів, друзів. Так вони самі тренуються і повторюють матеріал, а ще готують, розповідають найближчим. Завжди кажу: розповідайте своїм знайомим про це, тому що якщо ви навчені, ви їх зможете врятувати, а вони вас – ні.

Фраза про те, що інші люди повинні теж це знати, має створювати розуміння, що це ціла спільнота має бути навчена врятувати життя. Адже ми зможемо почуватися у безпеці лише тоді, коли цими знаннями і навичками володітиме критична кількість людей.

Саме це і мотивує розвивати таку систему навчання. 

– Що для тебе особисто стало поштовхом розпочати волонтерську діяльність?

Після літа 2014 року, коли на фронті було багато втрат, а моїй меншій доньці було ще менше року, я завжди ловила себе на думці: “а що ти можеш зробити для них, з малою дитиною на руках – ти ж не можеш кинути дитину і піти”. Так вийшло, що побачила анонс про навчання з тактичної медицини. Змогла поїхати і навчилась.

Не могла сидіти склавши руки, коли так багато людей, представників різних професій, з різним рівнем достатку, з абсолютно різних різних частин України, які навіть розмовляти різними мовами (українською, чи російською) – стали на захист країни ціною свого здоров’я і життя, ризикуючи усім.

Усвідомлення того, що наші воїни там роблять усе для того, щоб ми тут навіть не відчували тої війни – це і спонукає робити все що від нас залежить, щоб вони відчували – їхній захист для нас дуже важливий.

– Які маєш плани на найближче майбутнє?

Хочу змінювати щось у цьому місті, зокрема розуміння у людей, що влада це не якісь абсолютно інші люди, ніж ми. Кожна людина, яка має свій багаж знань і вмінь та має певне стратегічне бачення, розуміння, як все працює в інших містах і країнах, і знає, що і як можна втілити у нашому місті, має іти в політику.

За останні 15 років спільної роботи з нашими лікарями з Рівненщини і з цілої України я проводила певний зріз їхніх проблем – що необхідно змінювати в системі охорони здоров’я. Перш за все для того, щоб здоров’я було у пріоритеті всіх людей, щоб робота медика цінувалась, щоб лікар почував себе професійно задоволеним, міг реалізовувати себе в житті і досягати нових висот.

Бо лікарі – це люди, які увесь час знаходяться на передовій. Дуже часто вони потребують набагато кращого захисту. До прикладу, страхування медиків. А в нашій країні цього, на жаль, немає.

Також планую і надалі розбудовувати систему домедичної допомоги. Ще хочу втілити проект зі створення симуляційного центру, де можна було б навчати як медиків, так і людей без медичної освіти. Щоб там можна було навчати за різними протоколами, відточувати навики на різних манекенах і симуляторах.

Хочу змінювати цю систему і владу. А це можливо лише в команді однодумців, розумних, креативних та ініціативних людей. Рівнян, які не маючи ніяких повноважень уже чимало змінили, і це дуже класно що саме такою є оновлена команда Європейської Солідарності.