Публікація

Влад Рильський – яким чудовим хлопцем він був

15:31, 24 Липня

зображення публікації

Минулого тижня, 20 липня,  військовий з Острога Владислав Рильський мав би з родиною святкувати своє 29-річчя. Його життєву стежину обірвав ворог на фронті російсько-української війни. У 22 роки відійшов у вічність молодий, талановитий та освічений офіцер, гордість і радість батьків, надійна опора для молодшої сестри, для коханої Марії із Яворова.

Батько Владислава кадровий український офіцер. Хлопець продовжив батькову військову династію. Влад став третім у родині, хто пов’язав свою долю з армією. Олександр Рильський після отримання лейтенантських погонів по розподілу служив у 24-й Залізній дивізії, яка дислокується й нині у Яворові Львівської області. Починав командиром взводу й дійшов по службовій «драбині» аж до посади комбата. Після тринадцяти років служби був призначений воєнкомом у Косові на Прикарпатті. Там у 2008 році в званні підполковника пішов у відставку.

Тепер Олександр Іванович працює в КЗ «Острозький обласний ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Костянтина Івановича Острозького» Рівненської обласної ради. Під час служби Олександр Рильський одружився з острожанкою Ілоною Соколовською. Їхній син народився у Вінниці в першу річницю одруження батьків…

Зростаючи в сім’ї військового, буваючи у військовій частині, на полігоні, інколи катавшись з батьком на танку, природно, Влад з дитинства хотів продовжити батькову й дідову військову династію.

Мама хлопця розповідала, що зростав дуже доброю дитиною. Після народження сестри Софійки допомагав матері, був старанним та уважним до рідних і близьких. З перших класів хлопець добре навчався у школі, багато читав, відвідував секції дзюдо та баскетболу, займався паркуром, неодноразово брав участь у різних змаганнях. А ще він учився грі на гітарі, писав вірші, любив музику. З батьком та дідусями любив ходити на рибалку. Мав багато друзів. За свою доброзичливість, щирість та справедливість мав велику повагу серед друзів.

Після закінчення 9 класу хлопець хотів вступити до Острозького ліцею. Тоді недобрав балів і продовжив навчання в Острозькому НВК «Школа І – ІІІ ступенів – гімназія» (до речі, там навчався, починаючи з 7 класу). Мрію стати офіцером не покинув і впевнено йшов до своєї мети, успішно вступивши у 2009 році до Львівської академії сухопутних військ. Навчання подобалося, незважаючи на всі труднощі й тяготи. Це переконувало у правильності обраного життєвого шляху та гартувало характер юнака.

– Приємно пригадати, що під час навчання а академії Влад побував у Швеції, – розповідав батько Олександр Рильський. – Він мав хорошу підготовку з англійської мови. У навчальному закладі відібрали 9 кращих курсантів та випускників і відправили їх на десятиденне навчання молодих офіцерів, яких планували задіяти в миротворчих місіях ООН. Там відпрацьовували різні прийоми тактичної, вогневої, медичної підготовки, максимально наближеної до служби у зонах військових конфліктів. Під час служби в Яворові, навчання в академії, Влад був перекладачем під час навчань чи приїзду міжнародних делегацій.

Коли Владислав став офіцером, батько неабияк пишався, раділи за нього мати й молодша сестра Софійка, уся родина. За розподілом потрапив служити до Яворова, цікаво, що саме в ту дивізію, в якій свого часу починав службу батько. Під час нашого спілкування Олександр казав, що синові служба подобалася, вона давалася йому порівняно легко. Можна констатувати, що військова справа була покликанням Влада.

У домашньому архіві зберігається невелика стаття, підготовлена для Національному музеї історії України в Другій світовій війні. Там, зокрема, зазначено:

«Батьки з сльозами на очах раділи за сина, свою гордість, який подавав великі надії. А він, уже дорослий, високий, з військовою виправкою статний хлопець зі щирою посмішкою радів разом із друзями, бажаючи усім гарної служби і частіше зустрічатися… Це був перший важливий крок до дорослого, самостійного життя. Мріяв здобути ще одну освіту, одружитися і народити сина. З нього був би турботливий батько, люблячий, ніжний чоловік. Будучи романтиком по натурі, умів шляхетно поводитись із дівчиною, приємно дивувати її гарними подарунками, квітами, присвятити їй вірша чи навіть створити пісню та записати її на студії в особистому виконанні»

У Національному музеї реалізовують експозиційний проєкт «Український Схід». Там були й експонати, зокрема, наш національний прапор, панама, інші речі та документи Владислава Рильського та його товаришів. До речі, цього року кілька ліцеїстів на чолі з командиром взводу Олександром Рильським та студенти Національного університету «Острозька академія» побували там. Вони оглянули виставки музею, зокрема згадану експозицію.

У книзі-хроніці «У вогняному кільці. Оборона Луганського аеропорту» є коротка розповідь про ті злощасні події, коли загинув Влад та ще чотири його товариші. Це трапилося в Новосвітлівці, біля місцевого будинку культури. Місто розташоване неподалік Луганська зі сторони кордону. Внаслідок потрапляння керованої ракети, яка була випущена з боку російської федерації, вибухнули боєприпаси в машині меддопомоги, так званої «таблетки». Від потужного вибуху, осколків, ударної хвилі загинули п’ятеро осіб. Серед них, на жаль, був Влад та командир другої роти першого батальйону 24 бригади.

Олександр Рильський каже, що після похорону Владислава він намагався встановити події, спілкувався з багатьма його товаришами по службі, військовослужбовцями бригади (підтримує зв’язки й тепер), дехто з них навіть приїжджав до Острога. Навіть нині не все зрозуміло, як і коли стався той страшний випадок. Є припущення, що ракету скерували по сигналу радіостанції, яка була увімкнена згаданій машині.

21 жовтня 2014 року Указом Президента України № 817/2014 старший лейтенант Рильський В. О. за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)…

На приміщенні Острозького НВК встановили пам’ятну дошку, присвячену Владові Рильському. Його пам’яті там підготовлено краєзнавчу екскурсію «Політ у вічність». У ній, зокрема, зазначено, що випускник навчального закладу:

«…запам’ятався як людина сонячна, з дивовижною енергетикою позитиву. Влад гарно навчався, любив історію, літературу, музику… А який він був неперевершеним Свиридом Голохвостовим у гімназійній виставі «За двома зайцями» по М. Старицькому. «Сонячний хлопчик» – так між собою називали його вчителі. Влад любив життя, умів ним насолоджуватися, мав дар ділитися веселощами та жартами з друзями та однокласниками, був хорошим внуком, сином і братом»… І це справді так. Спілкуючись із батьками, передивився багато світлин Влада. На переважній більшості з них хлопець посміхається, випромінюючи доброту і щирість. Дещо перефразовуючи стару відому пісню, скажу: таким чудовим хлопцем він був. Таких нам нині дуже бракує…

На сайті електронної книги «Революція гідності. Війна. Рівненщина» зібрано багато матеріалів про Влада Рильського, зокрема спогади класної керівнички Лариси Григорьєвої (Новак), відеорепортаж телеканалу «Рівне-1», багато світлин, список публікацій, посилання на інші матеріали й чимало іншого.

І на завершення вірш Олександра Рильського (подано із незначними правками):

В Тебе, синку, День народження сьогодні …

Двадцять дев’ять років вже Тобі…

І в цей день дбайливо ми несем квітки Тобі…

Так ось сталось, що тепер терпіння

Кожен день у Бога просим ми…

Сьомий рік Тебе ми так вітаєм,

У могили голови схиливши…

В горечі ми днинки коротаєм,

Є на те невтішний в нас мотив…

Подумки з тобою розмовляючи,

Ми в  тиші тихенько стоячи,

Знову начебто Тебе ми зустрічаєм,

Із надією у небо дивлячись…

Війна триває й далі. Попри запевнення нинішнього президента, що потрібно лише перестати стріляти, продовжують гинути й отримують поранення захисники України. Сподіваюся, що всі, хто беруть участь у тій війні на боці окупантів, підтримують бійню матеріально й морально, будуть покарані людським та Божим судом. Дуже хочеться, щоб це сталося якомога швидше, щоб прийшла наша перемога ! Слава нашим військовим! Слава Україні!

Іван ГЛУШМАН (Газета “Замкова гора”)