Публікація
Від сцени до армії: історія офіцерки-психологині Ірини з Рівненщини, яка служить у лавах ЗСУ
14:35, 19 Червня
Фото: 23 інженерно-позиційний полк
Життя Ірини кардинально змінилося з початком повномасштабної війни: від хореографині та викладачки мистецької школи вона пройшла шлях до молодшої лейтенантки та офіцерки-психологині у військовому підрозділі. Сьогодні вона служить у складі одного з батальйонів 23 інженерно-позиційного полку, підтримуючи побратимів і допомагаючи долати наслідки війни.
Історією офіцерки-психологині поділилися на сторінці 23 інженерно-позиційного полку.
Колись щоденність Ірини була пов’язана зі сценою, танцювальними репетиціями та дитячими усмішками учнів. Сьогодні ж вона носить військову форму і працює з особовим складом одного з батальйонів 23 інженерно-позиційного полку, виконуючи обов’язки офіцерки-психологині. Попри кардинальні зміни, вона переконана: життя лишається танцем, у якому змінилися лише ритм і зміст.
Ірина родом із Рівненщини. Танцями вона захопилася ще змалку — приблизно з трьох років. Згодом здобула фах хореографині та працювала викладачкою у школі мистецтв. Танці стали для неї не просто професією, а способом життя.
«Я танцювала стільки, скільки себе пам’ятаю. Напевно, з трьох років. Танці були моєю мрією і моїм світом», — згадує вона.
Після завершення навчання Ірина працювала за спеціальністю, реалізовувала творчі проєкти, а паралельно будувала сім’ю. Разом із чоловіком вона виховує двох дітей — доньку Софію та сина Ярослава.
Повномасштабне вторгнення розділило її життя на «до» і «після». Спочатку вона активно долучалася до волонтерської діяльності, підтримувала людей, однак згодом усвідомила потребу робити для країни більше.
У 2024 році Ірина підписала контракт із Збройними силами України. Вона пройшла базову військову підготовку, отримала військову спеціальність і розпочала службу в одному з батальйонів свого полку.
Ще до початку служби вона визначилася з напрямом роботи у війську. Під час періоду змін у житті здобувала вищу освіту за спеціальністю «Психологія» і чітко розуміла, що хоче працювати саме психологом.
«У цей непростий період життя я здобувала вищу освіту за спеціальністю “Психологія”. І чітко розуміла, що хочу бути психологом. Тим паче сьогодні, коли людям потрібна підтримка. Бо майже кожному потрібна людина, яка просто без осуду вислухає, зрозуміє і допоможе вистояти», — говорить військовослужбовиця.
Найціннішим досвідом служби вона називає період виконання завдань разом із батальйоном. За її словами, кожен день був окремою історією, а колектив за цей час став дуже згуртованим — побратими стали для неї майже як рідні.
Вона наголошує, що робота військового психолога значно ширша за формальні службові обов’язки. Військовим важливо бути почутими та сприйнятими не лише як військовослужбовці, а передусім як люди.
Ірина переконана, що психологічна підтримка є важливою складовою боєздатності підрозділу. Військові щодня стикаються з емоційним виснаженням, втомою, тривалою розлукою з рідними та постійним навантаженням.
Особливу увагу офіцерка приділяє профілактиці негативних психологічних станів і підтримці особового складу під час виконання завдань.
Важливою частиною відновлення військових, за її словами, є також підтримка родини. «Коли військовий повертається додому, найкраще, що можуть зробити рідні — дати йому відчути тепло, любов і розуміння. Погуляйте містом, випийте кави, поговоріть. Просто побудьте разом. Дайте відчути, що його люблять і чекали», — зазначає вона.
Попри зміну способу життя, Ірина не шкодує про свій вибір і не сумує за цивільним минулим. Війна суттєво змінила її характер, світогляд і життєві пріоритети.
«Можливо, колись мені було дивно, що люди творчої професії можуть знайти своє місце у війську. Але насправді тут такі теж потрібні. Після підписання контракту я стала більш стриманою і свідомою. Водночас я чітко розумію, чого хочу і заради чого це роблю», — каже вона.
Попри службу, танці залишаються важливою частиною її життя. Вона переконана, що музика і рух завжди будуть з нею.
«Бо де б я не була, у моєму житті завжди буде музика і завжди буде танець. Бо танець — це життя. У кожного свій ритм і свій шлях. І я дуже хочу, щоб після перемоги ми всі змогли станцювати свій переможний танець», — посміхаючись, додає Ірина.
Найбільшою мрією офіцерки залишається мир і перемога України. Вона прагне, щоб усі військові повернулися додому, а діти в Україні жили без страху та не чули звуків війни.
За вірність українському народові та військовій присязі, незламність духу, зразкове виконання службових обов’язків і професіоналізм в умовах збройної агресії російської федерації проти України молодший лейтенант Ірина нагороджена почесною відзнакою Міністерства оборони України — «Хрест Сил підтримки».
