Публікація

Від добровольця до головного сержанта роти: військовий шлях Назара з Рівненщини

18:02, 16 Серпня

104 бригада тероборони ЗСУ “Горинь” розповідає про побратима з Рівненщини.

Йому щойно виповнився 21. Попереду було життя: робота, друзі, кохання. Але 24 лютого 2022-го все змінилося. Повномасштабне вторгнення перекреслило плани та не зламало характер. Назар із Рівненщини став добровольцем у перший же день. Має позивний “КАБАН” – тихий, але рішучий.

Спочатку — бойовий медик, згодом — навідник зенітної гармати. А нині — головний сержант роти вогневої підтримки. За плечима у нього Торецький напрямок, обстріли, евакуації, дим і страх. Поруч — побратими, попереду — Перемога. І саме заради неї та свого майбутнього він продовжує боротися.

«24 лютого я поїхав у воєнкомат із двома друзями з роботи. Спочатку не хотіли брати — був молодим, тільки 21. Але я не зупинявся. На третій раз взяли. Батьки були проти — казали, рано. Але я вже вирішив. Не був у строковій, одразу після навчання — на роботу, а потім одразу — в армію».

Медик без освіти — і з холодною головою

«З першого дня служби мене поставили медиком, хоч освіти не мав. Улітку 2022-го пройшов курси бойового медика. Але на Сході служив не в тилу — я був навідником зенітної гармати А-60. Навчився за кілька днів, далі — все по відчуттю й практиці. Це серйозна зброя, і відповідальність — теж».

Медична допомога — під КАБом

«Пам’ятаю вечір 1 липня 2024 року. Побратим вийшов із бліндажа за чаєм — і в цей момент поруч з позицією прилетів КАБ. Він забіг назад з пораненою рукою. Турнікет, перев’язка, пілпак, евакуація. Я діяв, як вчили. Все, що треба було знати — залишилось у голові. Руку врятували».

Позиція змінилася — став головним сержантом

«У квітні 2025 мене перевели на нову посаду — головного сержанта роти вогневої підтримки. Новий етап. Більше відповідальності, більше людей, але я до цього вже готовий».

Побратимство — не порожнє слово

«На “нулі” страшно і важко фізично. Але найскладніше — це втрати. Побратим — це той, кому довіряєш більше, ніж собі. Бо знаєш: прикриє, не зрадить, не залишить».

Родина і вибір

«Вдома чекає моя кохана. Ми з нею разом уже понад п’ять років. А в останню відпустку я чітко відчув: це не просто кохання — це людина, з якою хочу далі йти життя. Тепер вона — моя дружина. Підтримує мене, навіть коли важко. І я тримаюся — заради нас».

Після війни — дорога додому

«До війни працював у Луцьку, в дорожній службі. Гарна робота, класне ставлення. Можливо, повернусь туди. А може, за час служби прийде інша ідея. Хочеться мати щось своє. Але спочатку — Перемога. І щоб повернули всіх, хто зараз у полоні».

Слово «Кабана» цивільним

«Не хочете йти воювати — допомагайте тим, хто воює. Машини, ремонти, спорядження, підтримка — навіть дрібниці мають значення. Ми тримаємось. Але додаткові руки — завжди потрібні».

РЕКЛАМА