Публікація
Ветеран ДСНС служить старшим бойовим медиком в батальйоні з Рівненщини
18:05, 24 Липня
104 бригада тероборони ЗСУ “ГОРИНЬ” розповідає про побратима.
«З вогню — у полум’я»
Ігор на позивний «Санич» — старший бойовий медик роти 57 окремого батальйону Сил територіальної оборони ЗСУ. До війни — фельдшер і ветеран ДСНС із понад 26-річним стажем. Вийшов на пенсію у 2020-му, але 25 лютого 2022-го вже був у військкоматі — не чекаючи повістки, не питаючи дозволу в матері. «Мама б не витримала», — каже він, — «тому пішов на світанку».
«Офіцер почув, що я з ДСНС — і одразу: “Іди зі мною на другий поверх”. Вже тоді було ясно — з досвідом рятувальника на фронті буду корисним».
З Торецька — зі шрамом
Його перший бій — і перша втрата. Побратим отримав осколок у шию. Санич прибіг, маючи все необхідне, — але безсилля вдарило дужче за снаряд.
«Гортань перебита. Все є, але зробити нічого не можу. Тромістинова кислота — й передаю його далі. Таке запам’ятовується назавжди».
“Санич” продовжував службу медиком, хоча тривалий час був стрільцем. Чому пішов у медики? Бо це — його. Спеціальність фельдшера, досвід екстреного реагування, спокій у найкритичніші моменти — усе зібралось у точку.
«Медицина й ДСНС — обидві справи про одне: тримати чужі життя тоді, коли вони валяться. Це моя стихія».
29 серпня — день, що врізався в тіло
79 днів без ротації. Під час заміни — приліт. Турелька. Осколкове поранення.
«Після того — лікарні, потім повернувся вже на Сумщину. Тут — знову бліндажі, знову пожежі. Гасив, організовував, бігав. Вогонь — не вперше, але це вже був інший фронт».
Про сина і дітей війни
Його 12-річний син — головна точка повернення. «Каже, щоб я приїхав аби тато був вдома. І я хочу. Але мушу бути тут, щоб інші тати повернулися».
Санич переконаний: діти розуміють, якщо їм показують приклад. «Бачив, як туристи зупинились у горах на хвилину мовчання. Виховання — це не про лекції. Це про вчинки. Про батьків, які не мовчать».
Після війни — спокій і горизонт
До вторгнення планував їхати за кордон. Тепер — не відмовляється від мрії. Подивитися світ. Заробити. Видихнути. А поки — тримає стрій.
Для тих, хто вагається
«Найгірше — чекати й ховатися. Треба йти. Колектив навчить. Командири підтримають. А якщо пощастить — ви вже не потрапите в бойові. Ми зробимо все, щоб так було».
Війна — це коли навіть пенсіонери беруть автомат, бо знають: життя не на паузі. “Санич” не мав ілюзій. Але мав гідність. І цього вистачило аби піти на фронт.
