Публікація

Важливо пам’ятати: спогади очевидців з Рівненщини, які пережили Голодомор

12:41, 28 Листопада

зображення публікації

Двадцяте століття було століттям безлічі потрясінь. Важким тягарем випробовувань лягли на плечі людей дві світові війни та довгий період поневірянь під тоталітарним комуністичним режимом. Проте, окрім вищезгаданих подій, в історії українського народу була ще одна чорна сторінка – голодомор 1932-1933 років. Напевно не знайдеться в Україні людини, яка бодай щось не чула про ті трагічні події.

На початку XX століття етнічні території України були поділені між різними державами. За підсумками Польсько-Радянської війни, після підписання Ризького мирного договору 1921 року, місто Острог стало прикордонним містом новоутвореної Другої Речі Посполитої. Цей факт врятував мешканців міста і околиць від голоду.

Кордон мiж II РП та УСРР в межах Острога

По-іншому складалася ситуація на території, що ще нещодавно були в складі Острозького повіту, а після підписання Ризького мирного договору – опинилися в складі УСРР і стали прикордонними селами. На території, новоутвореної Шепетівської округи, розпочиналася примусова колективізація. Окремі підходи радянською владою було застосовано щодо «куркулів». В першу чергу було складено переліки куркульсько-заможних господарств, що становили 7-10% від загальної кількості селянських господарств. Згідно даних наведених у цих переліках в Кривині було десять «куркульських» господарств, в Нетішині – 20. Щоправда, процес колективізації проходив дуже повільно і радянській владі було дуже важко залучати селян до колгоспів. У селах Шепетівської округи відбувалися повстання проти процесу колективізації. Так, наприклад, в Славутському районі до категорії повсталих сіл були віднесені прикордонні села Нетішин та Солов’є. Повстання в селах вдалося придушити в кінці березня 1930-го року, в деяких місцях із застосуванням зброї.

Лісиста місцевість поблизу кордону та дуже добре знання околиць населенням сприяли масовій контрабанді. Оскільки на території УСРР відчувався дефіцит навіть простих побутових товарів, тому завдяки контрабанді з Острога та Рівного, що перебували в складі Польщі, вдавалося задовольнити попит населення на дефіцитні товари. Окрім того, високий рівень безробіття штовхав населення з обох боків кордону до незаконної контрабандистської діяльності. З 1924 року польський кордон охоронявся батальйоном корпусу охорони прикордоння «Острог». В різний період часу відстань, контрольована батальйоном, варіювалася. Так, наприклад, у 1934 році батальйон охороняв ділянку державного кордону протяжністю 78 кілометрів 62 метри. Проте, дослідники відзначають слабкість польських та радянських прикордонних служб. Історики зауважують, що погано охоронялися як самі прикордонні пункти, так і ділянки між ними.

Дислокацiя батальйон КОП Острог у 1931 роцi

Ситуація, що склалася поблизу кордону, допомагала населенню західного прикордоння УСРР пережити штучно створений голод. Про це згадували ті жителі міста Острога, які вже після Другої світової війни в силу різних обставин стали острожанами: скеровані на роботу чи переїхали після одруження до нашого міста. Із слів мешканки Острога Марії Захарівни Терентьєвої дізнаємося:

«Я пам’ятаю, як відбирали у людей зерно, картоплю, сало, буряк, сухарі. Мені було 10 років, як був голодомор. Люди вмирали родинами, селами. Щоб не вмерти, мене батьки відправили до дядька, він жив на кордоні з Польщею… Дядько корову мав, і мав що їсти, і так у десять років я вижила…»

Сьогодні, живучи в незалежній Україні, народ якої вже не розділений кордонами, але ми продовжуємо захищати свій суверенітет від Російської збройної агресії. Пам’ять про минуле нашої історії – це певним чином окремий фронт. Тому ми повинні пам’ятати про жертви голодомору, його причини і наслідки, щоб не допустити такого більше ніколи, залишатися вільними громадянами своєї держави.

Нижче наведені розповіді острожан, які пережили голодомор.

Лідія Самойлівна Ганошина

«Я родом з Полтавщини. І не обминув мене цей страшний голодомор, що був створений урядом СРСР штучно. Мені тоді було 8 років, але я пам’ятаю, як я з братами пухла. Меншому було 3 роки, а старшому – 11. Всі ми пухли, були з великими животами. Ми не мали чого їсти, бо все, що ми мали, забрали у нас. Ці люди були у військовій формі… Я їх вперше бачила. Вони були байдужі до прохання мами, щоб не забирали все, залишили хоч трохи для нас. Але вони робили свою чорну справу без жалю і забрали все, що ми мали. Це був справжній геноцид проти власного українського народу… Щоб вгамувати голод. Їли бур’яни, листя з дерев, кору, але ситими від цього не були…»

Марія Карпівна Курілова

«Як ми вижили, не знаю, пам’ятаю, як мама зварила ріденький суп пшоняний, і ми всі ганялися за тією пшониною. Потім колгосп дав трішки борошна і мама варила «шліхту». Це такий суп. Далі колгосп для всіх варив «баланду». Люди йшли отримувати свій черпачок. Так тягнулося до весни, а як з’явилися листочки на деревах (сливах), дуже смачні, ми їх їли. І все, що росло на огороді… Голод довго ще не покидав нас…»

Василь Семенович Свирида

«Мені в 1932-33 роках було 5-6 літ. Що я пам’ятаю за голод? Один раз вийшов на дорогу, а у нас під хвірткою лежав чоловік – весь запухший. Не можна було навіть побачити його очей. Тато і мама забрали його в хату. Він в нас жив довго, поки не одужав. А нашу сім’ю рятувала риба. Тоді дуже було багато риби в річках…»

Ганна Давидівна Прокопчук

«Мій батько був висланий на 10 років в Воркуту. Нас у батьків було семеро: старший брат Афанасій та шість сестер. Найменша сестра Марічєка померла з голоду, а ми пішли між люди. Наймитували, служили, бо дуже їсти хотіли. Мені було 6 років і я в сусідньому селі пасла корови у різних господарів, аби вижити у страшні часи голодомору. Коли організували колгосп, то мене, ще неповнолітню заставили ходити на роботу, де працювала 12 років. Було й таке, що мене ще й судили за той мінімум трудоднів, які я не виробила. Таких як я було четверо, чиї батьки, як і мої були вислані, вважались ми тоді дочками ворогів народу.»

Богдан Шляхов,
науковий співробітник відділу історії

КЗ “Державний історико-культурний заповідник м. Острога”.