Публікація
У День пам’яті жертв Голокосту: історія подвигу родини Борчаковських з Острога
12:00, 27 Січня
27 січня світ вшановує пам’ять жертв Голокосту — одного з найстрашніших геноцидів ХХ століття. В Україні ця трагедія забрала життя понад 1,5 мільйона євреїв. Та поряд із болем і втратою Голокост залишив і приклади людяності — історії тих, хто, ризикуючи власним життям, рятував інших.
Голокост — це не лише масштабна трагедія єврейського народу, а й болюча частина української історії. Красностав в Острозі, Бабин Яр у Києві, сотні міст і сіл по всій країні стали місцями масового знищення людей. Це простори пам’яті, де й сьогодні звучить мовчазне нагадування про злочини нацистського режиму.
Водночас ця трагедія відкриває інший вимір історії — вимір людяності. Тисячі українців, ризикуючи собою та своїми родинами, переховували євреїв від нацистського переслідування. За це їм було присвоєно почесне звання «Праведників народів світу».
Однією з таких історій є доля родини Борчаковських з Острога. Нею поділилися на сторінці державного історико-культурного заповідника міста Острог. Михайло та Євдокія Борчаковські разом із дітьми — Віктором, Клавдією та Андрієм — мешкали поруч із Ханою Штройман та її племінницею Іриною Шенескрімер, яка приїхала з Варшави влітку 1939 року й через початок війни не змогла повернутися додому.
Після окупації Острога нацистами 30 червня 1941 року Ірину та її тітку, як і інших євреїв міста, було виселено та ув’язнено в гетто. Восени 1942 року Ірина прийшла до Борчаковських і розповіла про ліквідацію гетто, загибель тітки та кілька днів поневірянь без їжі й води. Родина без вагань прихистила дівчину у своєму домі. Згодом до схованки приєдналася ще одна острожанка — Гіта Штайнберг.
Протягом 16 місяців Борчаковські переховували врятованих, ділячись з ними всім, що мали, попри власні труднощі. Більшість часу жінки проводили в підвалі, а особливу турботу про них узяла на себе 14-річна Клавдія — вона прибирала схованку, носила їжу та передавала новини із зовнішнього світу.
Після визволення Острога 27 січня 1944 року Ірина Шенескрімер вступила до лав Червоної армії, а після війни оселилася в Мінську. Гіта Штайнберг, згодом відома як Това Реувені, повернулася до Польщі, а пізніше емігрувала до Ізраїлю. Обидві жінки протягом багатьох років підтримували зв’язок із родиною Борчаковських, називаючи Михайла та Євдокію «мамою» і «татом».
21 травня 1996 року Яд Вашем визнав Михайла та Євдокію Борчаковських Праведниками народів світу.
21 січня 1999 року цього почесного звання була удостоєна й Клавдія Рудюк (Борчаковська).
Пам’ять про Голокост — це не лише історія болю й втрат. Це також нагадування про вибір людини залишатися людиною навіть тоді, коли за це загрожує смерть.
