21 лютого 2018 року у Польщі розпочався демонтаж пам’ятника на місці загибелі заступника міністра оборони Польщі улюбленця Сталіна генерала Кароля Сверчевського. Кароль Сверчевський, відомий також за псевдонімом як товаріщ «Вальтер», був убитий повстанцями з УПА у березні 1947 року на Яблунецькому перевалі. Ця подія згодом стала формальною зачіпкою для проведення на Лемківщині сумнозвісної операції «Вісла» з виселення українців зі своїх етнічних земель.
28 березня 1947 року віце-міністр національної оборони Польщі генерал-полковник Кароль Сверчевський вирушив у свою чергову інспекційну поїздку з метою ліквідації підрозділів УПА на теренах Польщі. Його штабний «додж» і три «студебекери» з охороною під час проїзду ущелини попали в засідку УПА, що її організували повстанці сотні «Хріна» і «Стаха». Після важкого бою двічі поранений Сверчевський отримав третє смертельне поранення з кулемета.
На наступний день у Варшаві терміново зібралося все Політбюро Центрального комітету Польської робочої партії. Повістка денна містила два питання: похорон Сверчевського і виселення українців. Акція отримала назву «Вісла». План був затверджений під грифом особливої секретності. Характерно, що в протоколі засідання Політбюро два головні польські комуністичні діячі Владислав Гомулка і Болєслав Берут підписувалися під акцією «Вісла» псевдами – Вєслав і Томаш. У Польщі штучно почали нагнітати антиукраїнську істерію, адже від рук українців загинув сам товаріщ «Вальтер», вірний син Польщі, улюбленець польських комуністів і польського народу! Хоча смерть Сверчевського не була причиною, а тільки приводом і сигналом до початку операції «Вісла». Сама ідея операції була запланована ще з осені 1946 року, а інспекційна поїздка Сверчевського здійснювалася в ході підготовки до розгрому УПА і акції виселення українців.
Хто ж такий був товаріщ «Вальтер»? Якого так шанували у комуністичній Польщі? Попри урочисті похорони на військовому меморіалі «Позвонки» у Варшаві пам’яті Сверчевському у 1953 році був знятий фільм «Солдат перемоги». Чотири рази у Польщі виходили поштові марки із зображенням генерала. Він був зображений на польських грошах – банкноті у 50 злотих та монеті у 10 злотих.
Кароль Сверчевський народився у сім’ї польських євреїв у Варшаві 22 лютого 1897 року. Навчався у початковій школі, де ледве закінчив два класи. У 1915 році пішов працювати на фабрику учнем токаря. Під час першої світової війни у вересні 1915 року евакуювався у Казань, а потім переїхав до Москви. За офіційними даними начебто був членом партії польських соціал-демократів. У 1916 році був призваний в армію і відправлений на фронт. У 1917 році брав активну участь у революційних подіях, був учасником більшовицького жовтневого перевороту і штурму Зимового палацу у Петрограді. Під час подій громадянської війни в Росії воював у складі більшовицьких армій на денікінському фронті та проти військ Української Центральної Ради. У складі армії Тухачевського брав участь у невдалому поході більшовиків на Варшаву. У 30-х роках викладав в академії генерального штабу та у школі Комінтерну. У 1936 році воював в Іспанії і був відомий під псевдонімом, як генерал «Вальтер». Під час війни за дорученням Сталіна створював польські військові загони так званої “Армії Людова”. На урочистому прийомі у Кремлі на честь перемоги Сталін підняв тост за Сверчевського зі словами: «Випьем же за русского генерала в польской армии». Пропонувався Сталіним на посаду міністра безпеки Польщі, але обійняв посаду заступника міністра оборони.
Подіям замаху на Яблунецькому перевалі передувала ось яка історія: у січні 1947 року поляки порушуючи усі міжнародні правила і швейцарську конвенцію червоного хреста цинічно знищили шпиталь УПА з пораненими на горі Хрещатій. 19 січня 1947 року Війська охорони прикордоння (ВОП) заарештували двох зв’язкових українського підпілля. Вони доставили їх у свій штаб до села Тісна і там піддали жорстоким катуванням. Один із зв’язкових, не витримавши тортур, 21 січня приводить поляків до зв’язкового пункту у район шпиталю. Не знаючи точного місця розташування шпиталю (зв’язковий знав тільки пункт зв’язку), польські прикордонники викликали у ліс на гору Хрещату декілька сотень Війська Польського і почали методично прочісувати ліс.
Саме у той день повстанці із сотень «Стаха» і «Хріна» прибули у цю місцевість з вантажем продуктів та медикаментів для шпиталю, але побачивши велику кількість польського війська, непомітно покинули терен. Тоді існував наказ вищого керівництва УПА не вступати у зимову пору у бої з переважаючими силами противника. На другий день пошуку поляки, випадково натрапивши на слід санітара, взнали місце розташування шпиталя і відразу розпочали його блокаду.
На той час у підземному шпиталі лікувалося 17 поранених і хворих повстанців. Цілу добу йшов нерівний бій. Більшість поранених загинуло у бою на чолі з курінним лікарем «Ратом». Решту поранених поляки жорстоко добили, познущавшись над мертвими. Ця цинічна розправа над пораненими глибоко вразила сотника «Хріна» Степана Стебельського, який вирішив поставити крапку по товаріщу «Вальтеру».
Лемківська сотня під командою поручника “Хріна” (Степан Стебельський) була створена у листопаді 1945 і тоді увійшла до складу куреня під командою сотника “Рена” та одержала назву “Ударник-5” і кодове число “95а”, а її чоти номери 513, 514, 515. Весною 1946 року чисельність сотні зросла до понад 200 бійців.
Степан Стебельський – ліворуч
У липні командування очолив “Стах”, який від вересня часто діяв спільно із сотнею “Хріна». З часом ці дві сотні фактично діяли як одна бойова одиниця під командою “Хріна”.
27 березня всі чоти обох сотень з’єдналися на постою коло села “Суховате” і “Хрін” зразу рішив використати цю нагоду для виконання засідки.
Місце засідки вибрано на дорозі Балигород—Тісна в околиці, де колись було село Яблінка. Сам Сверчевський того самого дня прибув на Лемківщину, щоб відвідати штаб 8-ї дивізії ВП в Сяноку, а наступного дня планував провести інспекцію частин 34-го полку.
28 березня 1947 року о 3-ій годині ранку сотні встали й о 4-ій вирушили на місце засідки.
У той же час, близько 9-ої години в Балигороді Сверчевський закінчив свою інспекцію і мав повернутись до Сянока. Але в розмові з офіцерами раптом виявив охоту ще відвідати військовий гарнізон в Тісній.
Аж у процесі підходу чот на свої призначені бойові позиції на дорозі від сторони Балигорода вони почули звук моторів, і появилося велике (американського виробу) особове авто, а за ним вантажне авто з охороною. Польські джерела подають загальну кількість 33 особи. Зі сторони УПА припускали, що було 110-120 осіб.
“Хрін” зрозумів, що в авто їдуть вищі військові чини і зразу дав наказ стріляти.
Спочатку стріляли тільки два кулеметники, бо більшість стрільців ще не зайняли своїх позицій. Тому особове авто з польськими офіцерами зуміло проїхати аж до краю правого крила.
У часі бою “Хрін”, зокрема, звертав увагу стрільців на особу Сверчевського, чия лиса голова поблискувала на сонці, а поведінка вказувала на те, що він найстарший рангом. У ході бою Сверчевського поранили двічі, але він усе одно продовжував командувати.
У звіті “Хрін” відзначив: “Ворожі втрати разом: 25 убитих, 2 ранених”.
Натомість, польські джерела подають такі втрати: Кароль Сверчевський, підпоручник Юзеф Крисіньський, бомбардир Стефан Стрельчик – вбиті; хорунжий Зигмунт Блюмський – поранений в обидві ноги; підполковник Ян Гергард – легко поранений в ногу.
Одне підпільне повідомлення надрукувало, що ціль засідки була перехопити тих, хто знищив шпиталь на Хрещатій. І сам “Хрін” зорганізував засідку, знаючи наперед, що Сверчевський якраз того дня буде їхати по тій дорозі.
У1947 році Українська Головна Визвольна Рада відзначила сотенного “Хріна” найвищим відзначенням УПА — Золотим хрестом бойової заслуги І класу.
Сотні УПА “Хріна” (Ударник-5), “Стаха” (Ударник-8) і “Біра” (Ударник-3) протягом травня і червня 1947 року вели майже безперервні бої із військом польським, яке проводило горезвісну акцію “Вісла” — примусове виселення українського населення.
У кінці, втративши зв’язок із вищим командуванням, ці три сотні об’єдналися під командою “Хріна” і 29 червня 1947 року з боєм перейшли кордон до СССР. Тут, після реорганізації, продовжували боротьбу на терені тодішньої Дрогобицької області ще до 1948 року.
У 1949 році залишилися живими на активній службі тільки “Хрін” і “Оріх”.
“Хрін” від серпня 1947 року виконував обов’язки командира 24-го (Дрогобицького) тактичного відділу “Маківка” УПА-Захід, а “Оріх” від травня до вересня 1949 успішно командував сотнею “Басейн”.
За наказом у вересні 1949 року сотню УПА “Басейн” розформовано. Сотник “Хрін” і хорунжий “Оріх” з кур’єрською групою, несучи пошту від ген. Т. Чупринки (Романа Шухевича), 9-го листопада 1949 року на терені Чехословаччини в бою з чеськими прикордонниками загинули.