Публікація
Справжній комбат: історія молодого офіцера з позивним «Сотник»
16:40, 25 Червня
Фото: відділення комунікацій 155 ОМБр імені Анни Київської/ «Сотник»
26-річний майор із позивним «Сотник» — командир 3-го механізованого батальйону 155 окремої механізованої бригади імені Анни Київської. Молодий офіцер родом із села Демидівка на Рівненщині. Його історія — приклад справжнього лідерства на війні, яке тримається на довірі, повазі й особистому прикладі.
Коли почався Євромайдан, хлопець навчався на другому курсі училища. Його друзі були активними учасниками Революції гідності, а згодом одними з перших вирушили на фронт, який тоді ще офіційно називали АТО/ООС.
«Дехто з них додому більше не повернувся… І тоді мене, ще 16-річного, це дуже сильно змотивувало. Я продовжив навчання, але вже тоді інтенсивно готувався до вступу у військову академію», — згадує офіцер.
Попри великий конкурс, хлопець втілив свою мрію — став курсантом, а згодом кадровим офіцером. Його шлях проліг у 155 окрему механізовану бригаду, де нині він очолює бойовий підрозділ — 3-й механізований батальйон.
Бойові будні: нічні виходи, дрони й оптика ворога
Сьогодні його батальйон воює на Покровському напрямку — одному з найнапруженіших. І в цьому секторі фронту командир не лише керує дистанційно, а й особисто виїжджає на передові позиції.
«У небі — хмара ворожих дронів. Часто — на оптоволокні, тож їх складніше збити. Раніше виїзд на позиції був уночі, тепер ворог використовує тепловізори — не сховаєшся. Іноді навіть удень пересуватися легше», — розповідає комбат.
Велике значення має збереження техніки. Її супроводжують військовослужбовці з помповими рушницями — на випадок атаки дронів.
Окупант, за словами офіцера, переважає чисельно, використовує масовані атаки, намагається знаходити слабкі місця й закріплюватися.
«Сунуть масою. Туди, де тонше. Удар за ударом. Деякі їхні підрозділи — добре вишколені, але в основному — гарматне м’ясо, якого не шкодують», — каже командир.
Він згадує один із боїв, коли українські розвідники натрапили на ворога в покинутому бліндажі.
«Побачили 5 чи 6 орків. Почався стрілецький бій. Ті закріпилися в лісопосадці, пробували штурмувати. Виставили кулеметника, який прикривав атаку. Але наші відбилися. Згодом, хоч ворог отримав підкріплення, не зміг просунутись ні на метр — навіть за дві доби безперервного бою».
Бійці батальйону неодноразово передавалися у підпорядкування інших бригад, коли ситуація того вимагала. Завжди — на найскладніші напрямки. І завжди — із бойовим результатом.
Лідерство — це не тільки команди
«Сотник» не з тих командирів, що відсиджуються в штабах. І хоча вище командування не заохочує виїзди керівників на «нуль», офіцер визнає: у критичних ситуаціях сам іде туди, де потрібно вирішити проблему.
«Навіть якщо у твоєму підрозділі супергерої — без лідера успіху не буде. А лідер — це приклад, це повага, це підтримка. Не крик, не наказ, а бути поруч. Разом».
Його бойова група втратила побратимів. Це — найважче.
«Нестерпно усвідомлювати, що після виконання дуже важких бойових завдань твої люди назад не повертаються. І що ніколи не повернуться. А ще — відповідальність. Бо рішення комбата — це не абстракція, це людські життя».
Попри втому, ризик і втрати, «Сотник» вірить у Перемогу:
«Рано чи пізно — ми її здобудемо. Бо інакше — навіщо всі ці випробування й жертви?»
