Публікація

Сьогодні вшановуємо українських політв’язнів

12:01, 12 Січня

Сьогодні, 12 січня, згадуємо тих, кого було позбавлено волі за погляди і переконання. За підрахунками українських істориків, впродовж 1927-1990 років в Україні було заарештовано понад мільйон осіб, 140 тисяч із них — розстріляно.

12 січня як дата вшанування українських політв’язнів була обрана невипадково. Цього дня 1972 року в радянській Україні відбулися масові арешти української інтелігенції. У Києві були заарештовані Іван Світличний, Євген Сверстюк, Василь Стус, Леонід Плющ, Іван Дзюба; у Львові — В’ячеслав Чорновіл, Михайло Осадчий, Іван Гель, Стефанія Шабатура, Ірина Стасів-Калинець та інші. Наступна хвиля арештів прокотилася Україною навесні того ж року.

Приводом для арешту в СРСР могло стати будь що. Якщо ти любиш Україну і не приховуєш цього, якщо не задоволений життям у Радянському Союзі та діями радянського режиму, якщо приятелюєш з «неблагонадійними» чи поширюєш заборонену літературу — це була підстава запроторити людину за грати.

У СРСР навіть спогади були небезпечними. В Музеї Голодомору зберігається рукопис вчителя з Боярки на Київщині Лавріна Нечипоренка, який у 1960-х роках у звичайному зошиті записав свої спогади про Голодомор на рідній Житомирщині. Нечипоренко написав їх у формі художнього твору та назвав «33-й рік».

Звісно, опублікувати таке в Радянському Союзі він не міг. Тому разом із колегою, вчителем із сусідньої школи Іваном Коваленком, вони вирішили видати щоденник самвидавом. Чоловіки неймовірно ризикували, адже могли потрапити за грати. І все ж зважилися на це. Якийсь час зошит зі спогадами зберігався в Івана Коваленка. Він мав набрати його на друкарській машинці. Але не встиг — вже був під ковпаком КДБ і в 1972 році його заарештували «за виготовлення і поширення антирадянських матеріалів». Зошит Нечипоренка теж був долучений до матеріалів кримінальної справи. Івана Коваленка засудили до 5 років радянських таборів.

Лише в 1996 році рукопис Нечипоренка, який дивом зберігся серед конфіскованих речей в архіві КДБ, Служба безпеки України повернула Івану Коваленку разом з іншими вилученими матеріалами.

«Почалось розкуркулення, – пише в спогадах Лаврін Нечипоренко. – Серед зими вигнали розкуркулену сім’ю з хати з дозволом взяти з собою тільки торбу хліба та з одежі те, що було одягнене. Потім садовили в сани й вивозили на кошляцькі ярі і там перекидали з саней. Іншим давали хати пусті, а майно розкуркулених – одежу, взуття, хатні речі, дрібний реманент, – продавали на вигоні з торгів. Місцеві люди соромились купувати це майно, бо знали тих людей, а частина з них були близькі, рідня… Ось таким чином було розорено чимало працьовитих сімей, які розбрелися по широкому світі чи були вислані на північ. А «класова боротьба» на селі все загострювалась, все поглиблювалась. Після куркулів пішли підкуркульники».

У листопаді 2020 року родина Коваленка вирішила передати рукопис Музею Голодомору.

За матеріалом Музею Голодомору