Публікація

«Сістер, якщо загину, то знаю, за що»- сестра Юрія Уса з Острожчини розповіла про брата, який віддав життя за Україну

13:05, 19 Січня

зображення публікації

У перший день цього року Острожчина у скорботі прощалася із юним захисником Юрієм Усом. 24-річний Герой уродженець села Бродів загинув 28 грудня під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Кліщіївка, Бахмутського району, Донецької області.  

Під час похоронної процесії бойовий побратим Уса Юрія Сергій розповів, що служив із загиблим із початку повномасштабної війни. Спершу були під Києвом. Тоді Юрій із полів бою виніс дуже багато поранених. Аналогічна ситуація була й після переведення на Донбас. Загиблий урятував життя дуже багатьом захисникам України, вивозячи поранених автомобілями. Він ніколи не відмовлявся їхати навіть у найнебезпечніші місця. Загинув Юрій на виїзді за пораненими під час виконання бойового наказу. Загиблий, як і тисячі інших героїв, віддав своє життя, щоб усі ми жили у вільній Україні.

Кожне обірване на війні життя – це зруйнований цілий всесвіт… Ми маємо пам’ятати про кожного воїна, який загинув за нашу перемогу, про кожне відібране життя мирних мешканців…

У Острозькій міській газеті «Замкова гора», в статті Івана Глушмана про військового опублікували зворушливий лист рідної сестри Юрія – Аліни Ус.

«Він був чудовою людиною, братом, вірним другом та товаришем, люблячим, турботливим чоловіком та батьком. Завжди був за справедливість і обстоював свою свободу до останнього подиху.

Ус Юрій Юрійович народився 10 вересня 1998 року в маленькому селі Бродів. Веселий хлопчисько, активіст школи на спортивних змаганнях, риболовлі. Пішов у школу у неповних 7 років 1 вересня 2005 року. Зі всіх предметів любив фізкультуру, не був відмінником у навчанні, але мав добрі знання та чудову пам’ять. Мав навички хорошої риболовлі, тому ходив із великою шаною серед шанувальників цього заняття. Закінчив школу 2013 року та вступив на навчання до Вищого професійного училища в Острозі. Там він здобув спеціальність автослюсаря з ремонту автомобілів та водія категорії «В» і «С». Навчався добре, мав часто похвали від викладачів. Працювати почав фасадником, але згодом покинув ту справу та вирішив трудитися за фахом. Пропрацювавши рік автослюсарем, зрозумів, що покликання його – армія. Підписав контракт. Обговоривши всі деталі з командуванням, почав службу у військовій частині А4150 Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.

30 листопада був призначений на посаду кулеметника механізованого відділення позначення дій противника механізованого взводу навчального центру підготовки підрозділів міжнародного центру миротворчості та безпеки Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Розпочавши службу, мав велику гордість бути в Збройних силах України.

Ще до укладення контракту у липні 2018 познайомився зі своєю майбутньою дружиною Олею. Почали зустрічатися, а згодом і жити разом. Відбувши військову навчальну підготовку в місті Старичі Львівської області, забрав до себе майбутню дружину. Вони разом знімали квартиру в Новояворівську. Юра ходив на службу, а Оля займалася побутом. Через деякий час дізналися, що на світ з’явиться їхнє спільне маленьке чудо. У серпні 2019 р. Оля народила чудового хлопчика Нікіту. У Юри були шалені емоції, сльози радості та перші батьківські хвилювання. Молода сім’я жила добре, зі своїм побутом, ростила дитя, частенько приїздили до нас у гості. Юра відразу ж збирався на риболовлю (це було його невід’ємною частиною). Так і минули 3 роки його служби. Але мій брат вирішив, що має продовжити свою службу у лавах ЗСУ ще на 2 роки.

Чудові роки служби з побратимами обірвала люта війна, яка розпочалася 24 лютого 2022 року. У багатьох містах України були вибухи, пожежі. Нелюди нищили інфраструктуру і вбивали український народ. Відразу ж у частину прийшла команда про негайний виїзд до Києва. Наступного дня брат вирушив із своїм батальйоном до столиці боронити свободу своєї неньки України. Того ж місяця 28 числа отримав втішну звістку про народження другого синочка Кирила. Святкував народження, будучи на війні. Оля з дітьми переїхала з Новояворівська до свого рідного села і чекала Юру вже там. Через декілька місяців їхній підрозділ перевели до Донецької області на передову, де він пробув всі останні місяці. Часто телефонував по відеозв’язку, слухав гучно музику і говорив: «Мам, у мене все добре», – і посміхався своєю щирою посмішкою. Любив швидкість і завжди мчав на допомогу пораненим, за що і отримав псевдо від співслужбовців «Док». Зі мною розмовляв багато. Ми часто обговорювали плани на майбутнє, покупку машини й те, що він сам навчить мене керувати авто. А декілька місяців тому ділився планами, що хоче великий будинок, де буде багато озер, щоб він міг у вільний час учити своїх хлопчаків риболовлі. А нам із мамою говорив, що будемо приїздити в гості няньчити дітлахів.

Та клята війна забрала у нас частинку нашого серця. 28 грудня 2022 року в нашу родину  прийшла лиха звістка, що при виконанні бойового завдання під час воєнних дій поблизу н. п. Кліщіївка Бахмутського району Донецької області героїчно загинув мій брат.

Ще будучи живим, розповідав, як важко втрачати побратимів. «Коли зранку п’єш із ним каву в штабі, а ввечері везеш його літучкою двохсотим, – це гірше власної смерті». Він відстоював нашу свободу, нашу незалежність. Не раз розповідав, як їздили визволяти Харків, як усі молоді люди йшли попереду і готові були покласти душу й тіло за свою землю.

Ми з ним із дитинства разом. Часто бешкетували, хоча мали різницю у віці 4,5 роки, як кажуть, перевертали хату з ніг на голову. А потім виросли і стали підтримувати один одного, як ніхто. Усе частіше говорили, як любимо і дорожимо одне одним. Він часто жартував, що сам обере мені жениха, бо у мене він має бути найкращий. Це була наша опора, наша стіна, наша підтримка. Постійно говорила йому: «Юро, бережи себе», а він то в жарт переводив і казав: «Сістер, якщо загину, то знаю, за що».

Це була не просто людина – це сімейний моторчик, сміхотун, танцюрист. Він вміло запалював публіку, жартував. Це людина, в якої посмішка не сходила з уст і випромінювала тепло для інших.

Усі друзі та рідні пам’ятають Юру відважним, веселим, добрим та шустрим чоловіком. Наш воїне, наш герою, наше серденько, тепер ти будеш оберігати нас згори, а Твою щиру посмішку ми будемо ловити у теплих промінчиках сонця. Ніхто й ніколи не забуде Тебе, Героя з великої літери. Ти назавжди у наших серцях.

Мій любий братику, я до нестями тебе люблю. Вічна і світла пам’ять Тобі».

Висловлюємо найщиріші співчуття родині, друзям та побратимам військовослужбовця.

Герої не вмирають! Героям Слава!