Публікація

Шкільне життя в умовах карантину: досвід шкіл Рівненщини

11:15, 17 Квітня

зображення публікації

Життя в умовах карантину – справжнє випробування для кожного із нас та держави в цілому. До роботи по-новому змушені звикати усі. Чи не найбільший виклик – для освітньої галузі, адже навчальний процес на такий тривалий час зупиняти не можна. Саме тому школа, університет пристосовується до ситуації та переходить на “онлайн режим”. Про те, як відбувається навчання за допомогою дистанційних технологій ми запитали у педагогів Рівненщини. Своїм досвідом з нами поділилися директори шкіл Острога, Гощанського та Рівненського районів.

Олена ПРИМАК, директор Курозванівської ЗОШ Гощанського району

На період карантину ми перейшли працювати у вайбер. Кожен клас створив свою групу, у яку приєднані усі вчителі, а також наш психолог, педагог організатор та класні керівники. Кожного дня у групи заходять вчителі й проводять навчання. Діти отримують завдання, складніші теми вчителі пояснюють у голосових повідомленнях або відео. Таким , ми працюємо згідно з розкладом уроків. Додам, що з дітьми онлайн працюють не лише вчителі, а й психолог, який проводить тестування. Наш педагог-організатор запровадив різноманітні мотивуючі та заохочуючі конкурси, акції, онлайн-конференції. За участь у яких діти отримують призи.

Щодо оцінювання роботи дітей, то кожен вчитель веде свій щоденник і відмічає як активно працює дитина а також підтримує та шукає індивідуальний підхід до учня. Є така проблема, що частина школярів не працює у цих вайбер групах взагалі, й ми не можемо їх заставити. Вони не працюють тому, що не хочуть або не мають нормального доступу до телефону чи інтернету. У більшості, це діти малозабезпечених сімей. У такому разі класні керівники окремо телефонують до батьків та дітей і працюють із ними. Натомість деякі учні ще додатково, окрім вайбер групи, контактують зі вчителями, беруть додаткові завданні. Зрештою, у будь-якому разі, ми підтримуємо зв’язок з усіма дітьми та багато спілкуємося з батьками. Зокрема, класоводи консультують батьків. Вони разом придумують якісь акції аби мотивувати дітей вчитися. Наприклад, щотижня школярі присилають різні тематичні фото.

Такий алгоритм роботи ми напрацювали самостійно з урахуванням всіх особливостей. Зізнаюся, що перший тиждень ми не могли зрозуміти, як правильно працювати. Зрештою, я як директор обдумала цю ситуацію й порадившись із колегами, обрали такий спосіб роботи. Зазначу, що особисто постійно моніторю ситуацію, також щодня спілкуюся з колективом й, загалом, я звикла надавати чіткий план дій. От сьогодні вранці, я у нашу групу написала, що цього тижня, оскільки особливо в селі усі посилено готуються до свята, трішки послаблюємо темп та кількість завдань. Погодьтеся, що трудова діяльність – це теж важливий елемент освіти. Окрім того, відчувається, що діти уже стомилися вчитися вдома. Щодо повторення пройденого за цей час матеріалу, то після карантину ми проаналізуємо результати і лише при потребі будемо щось повторно пояснювати. Загалом із учителями зробили висновок, що діти які хочуть вчитися й на карантині працюють посилено.

Звісно, увесь цей досвід для нас абсолютно новий.  Але, як на мене, тут також є свій позитив. Як керівник закладу я бачу, що наші вчителі набагато краще стали розумітися у сучасних технологіях. Хоча б  для прикладу, у вайбері. Коли я очолила колектив, то довго намагалася переконати частину педагогів у перевагах використання месенджерів для комунікації. Ну ось нарешті, я можу сказати, що мені таки вдалося. Ми постійно спілкуємося онлайн, сайт школи ожив, наші педагоги активно проходять різноманітні вебінари, семінари та інше. Також, обмінюємося темами та ресурсами. Особливо тішить, що наші вчителі пенсійного віку освоїли сучасні технології. Ось як виклики сьогодення дали нам і переваги, а не лише проблеми.

Любов ТИМЧУК, директор Острозької ЗОШ № 3

«У нашій школі навчання ми, як і всі, перенесли на онлайн платформи.  Найперше, на сайті школи створили окрему рубрику «Дистанційне навчання», де є окремі папки кожного класу, в які вчителі  завантажують теми уроків, відео посилання та завдання зі свого предмету. Окремо на сайті розмістили інформацію з корисними порадами від медсестри, методичні рекомендації педагогам, дані про корисні сайти та онлайн-уроки. Для зворотного зв’язку з дітьми обмінялися телефонами,  нашими електронними адресами, куди вони можуть присилати домашні завдання. Також у нас можливий такий варіант – накопичування виконаних завдань у письмовому вигляді, які перевірятимемо уже після завершення карантину. Окрім того, ми створили групи у вайбері, а також деякі наші вчителі, в основному початкової школи, дають онлайн-уроки у Скайп. І, звісно, ми постійно на контакті з батьками.

Як директор школи підкреслюю, що вся ця система далеко не досконала. Для прикладу, під час уроку в Скайп, не всі діти мають можливість підключитися. Може бути, що з 23 учнів одночасно працює лише 6 – 7 дітей. Чому так? Це і через технічні можливості інтернет програми, й те, що діти в основному не мають стаціонарних комп’ютерів чи ноутбуків і працюють через телефон. Дуже важливим моментом у організації навчання за дистанційними технологіями є те, що зараз особливо складно сім’ям, де є декілька дітей. Адже часто батьки не можуть усіх забезпечити окремими комп’ютерами чи іншою технікою. 

Загалом, на мою думку, ось це «навчання у вайбер» – це зовсім не те, що має бути. Звісно, ми максимально використовуємо усі інтернет можливості, але стовідсотково охопити всіх дітей ми не можемо. Саме тому ми після карантину будемо робити узагальнення, повторення, з’єднання навчального матеріалу і таким чином знову проходити увесь матеріал. Окрім того, я не впевнена, що усі діти охоплені цим навчанням в інтернеті. Звісно, розумію, що ця форма навчання є для усіх новою, але як на мене, вчителі мають бути забезпечені Міністерством освіти і науки України та Академією наук ліцензійним матеріалом на електронних носіях. Для того, аби самі  вчителі не шукали на різних платформах ці дані. Адже якість матеріалу, що використовуватиме вчитель під час онлайн-уроку лишається лише на розсуд педагога. Також зазначу, що і авторські онлайн-уроки вчителям теж не просто проводити, адже практично ніхто немає досвіду роботи перед камерою. І, як ми бачимо, навіть на міністерських онлайн-уроках вчителі допускають помилки. Ми наразі використовуємо технології дистанційного навчання, але аж ніяк не проводимо дистанційне навчання. Адже аби так називати весь сьогоднішній процес, ми маємо мати відповідну матеріально-технічну базу, і кожна дитина, як мінімум має бути забезпечена хоча б персональним планшетом. Зрештою, маємо те, що маємо. Для наших вчителів я дала повну свободу дій у побудові уроків та обрані пріоритетності тем. Ну і звісно, сьогоднішня ситуація з навчанням покладає велику відповідальність на батьків. Адже якщо вони проконтролюють цей процес, то дитина буде вчитися і вдома, і в школі. Знаєте, можливо і не можна порівнювати, але я вважаю, що зараз наша держава має три фронти: перший і найнебезпечніший – це військовий на Сході України, другий – на якому знаходяться наші медики, і третій, найбільш безпечний, але подекуди не менш важливий – це ситуація із навчання в умовах карантину. Тому на кожному із них нам потрібно достойно тримати оборону. 

Оксана МАЗУР, директор Опорного закладу «Котівський ліцей» Рівненської районної ради Рівненської області

Не буду говорити, що все вдається просто і легко. Звісно, на сьогодні ми уже принаймні бачимо та розуміємо усю картину як усе має відбуватися навчання з елементами дистанційної освіти. Спільно з колективом  та батьками ми вирішували, як нам правильно побудувати нашу роботу в дистанційній формі навчання. Після першого тижня на карантині, класні керівники опитали батьків про форму навчання. Усі відповіді ми проаналізувати, визначили, що не так ми робимо та продовжили навчання у новому форматі. Після другого тижня ми знову спілкувалися з батьками і знову усе зважили та обрали найбільш оптимальний варіант. Тому, наразі, ми не маємо якихось глобальних проблем. Хоча, звісно, не все ідеально. Окрім того, як працює система і як навчається дітям на карантині, я можу оцінити із власного досвіду, адже мої діти також навчаються в нашій школі. Й, загалом, дуже втішно, що більшість батьків ставляться із розумінням до ситуації. 

Наразі ми матеріали подаємо таким чином: дитина має прочитати параграф – бо це є основою без якої не можна буде розв’язати завдання. Наступне: ми даємо завдання на вивчення та закріплення матеріалу. І задаємо, так би мовити, домашнє завдання. Окрім того, кожен вчитель зобов’язаний відшуковувати або ж самостійно робити цікаві та коротенькі відеоролики, які висвітлюють найскладніші теми. З цим проблем немає абсолютно, бо зараз  є низка платформ із матеріалами. Наголошу, що ми використовуємо короткі відео, адже в домашніх умовах дитині важко довго концентруватися. Тому, аби був необхідний результат, нам необхідно враховувати і такі моменти. Окрім того, якщо дітям не зрозумілий якийсь матеріал – вчитель в онлайн-режимі, або ж записує урок, де додатково пояснює необхідне. Не можу сказати, що так просто, адже не усі мають досвід роботи перед камерою. Важливим питанням постало перед нами перевірка домашнього завдання. Цей момент ми вирішуємо за допомогою смартфонів. Діти надсилають свої роботи для вчителів. Ті їх перевіряють, однак оцінки не ставлять, а для кожного учня надають рекомендації. Зазначу, що організовуючи роботу, ми брали до уваги, що батьки не є педагогам. Зрозуміло, що вони в певних моментах можуть допомогти дитині з вивченням предмету, але ж не завжди, бо вони не фахівці. Загалом в основу побудови дистанційного навчання ми брали емоційний фактор. Найперше, аби допомагаючи своїм дітям батьки не відчували себе недостатньо освіченими, й зрештою спільне навчання та постійне перебування у обмеженому просторі не змушувало все і всіх зненавидіти. Зауважу, що теперішня ситуація дозволила нам сповна побачити віддачу від тієї системи, що наразі випрацьовується у шкільній освіті.

Підготувала Інна СОБКО