Публікація

Реаніматолог із 27-річним стажем роботи обрала службу на фронті

14:12, 17 Квітня

Медикиня з 27-річним стажем роботи в реанімації пішла служити, коли зрозуміла — не може стояти осторонь. Допомагала пораненим у тилу, а згодом пройшла ВЛК, нікому не сказавши, й приєдналася до 104-ї бригади. Хотіла бути там, де потрібна. На стабілізаційних пунктах її обовязки: анестезія, знеболення, оброблення ран та евакуація бійців у госпіталі. Знайомтесь: Олена на позивний “Кнопа”.

Життя в медицині

“Після музичної школи з відзнакою мала йти в музичне училище. Але не захотіла. Обрала медицину, й не шкодую. Понад чверть століття працювала в одному відділенні. Це покликання”.

Тихий старт

“Про своє рішення не говорила нікому — пройшла ВЛК, воєнкомат, отримала відношення і тільки в останній день прийшла попрощатися з колегами. Бо знала: відмовлятимуть. А я вже прийняла рішення”.

Військова служба

“На службі — другий рік. З самого початку свого військового шляху — в 104-й бригаді. Не йшла з перших днів, бо довго зважувала. Раніше працювала у лікарні, мала «броню», могла не йти. Але обрала інакше. Бачила, як страждають поранені, як дзвонили й дякували ті, кому допомогла”.

На війні

“Працюю анестезисткою на стабілізаційних пунктах. Була на Запорізькому та Куп’янському напрямках. Знеболення, стабілізація, опрацювання ран, евакуація. Швидко, чітко, зібрано”.

Чи шкодую?

“Ніколи. Рішення обдумане. Йшла не з емоцій, а з усвідомленням: так треба. Ще до війська допомагала — в нашому будинку ночували волонтери, які вивозили людей із Київщини, поверталися з гуманітаркою. Ніколи не знала, хто приїде — але завжди відкривала двері. Їжа, душ, місце для сну. Особливо запам’яталась дівчинка з метро, яка зраділа… теплій воді. Саме тоді вирішила — мушу робити більше”.

Сім’я

“Вдома чекають чоловік і дві доньки — Катя й Оля. Старша — анестезіолог, як мама. Молодша — студентка факультету журналістики. Обидві відмовились їхати за кордон на початку повномасштабного вторгнення, хоча мали можливість. Катя сказала: «Мама, не розпинайся. Я тут народилася, тут навчаюсь і нікуди не поїду”.

Ставлення до тих, хто ухиляється від служби

“Пряме і тверде – якщо можеш — повинен. Не обов’язково стріляти — можна копати, водити, готувати, сортувати, допомагати. Але просто сидіти в тіні, коли інші ризикують життям, — ні. Час такий, що участь мають брати всі”.

Вільний час

“Вирощуємо редиску, цибульку, руколу, укроп. Територію прибираємо, порядок наводимо. Вдома були в шоці з мого рішення, але прийняли та пишаються”.

Після перемоги

“Мрію зібрати всю родину й поїхати відпочити. А потім — повернутись у лікарню. Бо медицина з мене не піде. Це справа всього мого життя”.

Джерело: 104 бригада тероборони ЗСУ Рівненщина

РЕКЛАМА