Публікація
Позивний, який несе пам’ять: історія старшого техніка Андрія «Діда»
16:10, 24 Березня
Андрій, позивний «Дід», проніс через війну пам’ять про побратима та досвід служби ще з 90-х. Він добровольцем прийшов до війська на Київщині і нині працює старшим техніком у 2-му батальйоні 104 окремої бригади Сил ТрО ЗС України «Горинь». Для нього головне — повернутися живим до сім’ї.
Історією військовослужбовця поділилися на Facebook-сторінці 104 бригади тероборони ЗСУ “Горинь”.
Позивний «Дід» Андрій отримав від побратима на початку повномасштабного вторгнення, і з того часу він став не лише ім’ям, а й обов’язком: пронести його через війну.
«Мені цей позивний дав побратим. На жаль, його вже немає. Так воно й залишилося», — каже Андрій.
Військову службу він розпочав у лютому 2022 року. Спочатку на Київщині, потім — Полісся та кордон, а далі — найгарячіший фронт: Донеччина.
«Там, під сильними обстрілами, вперше по-справжньому зрозумів: ти можеш не повернутися. І тоді зовсім по-іншому починаєш цінувати життя», — ділиться боєць.
Його попередній досвід служби у 90-х допоміг швидко адаптуватися: Андрій знає зброю, дисципліну і вміє швидко навчатися нового.
«Я вже знав, як поводитися зі зброєю, як розібрати, зібрати автомат, прицілитися. Це полегшило початок. А тим, хто не служив, було значно важче».
Сьогодні Андрій — старший технік роти 2-го батальйону 104 бригади Сил ТрО ЗСУ «Горинь». Він займається різною роботою, але найменше любить паперову тяганину.
«Не подобається паперова робота. Я б краще займався тим, що реально потрібно. Але як кажуть — подобається чи не подобається, все одно мусиш робити».
Попри роки війни, Андрій мріє лише про одне — повернутися додому до дружини та дітей. У нього троє дітей: старша донька вже доросла, молодші — 9 і 11 років. Вони добре розуміють, де тато та що таке війна.
«Привіт, як справи?» — коротке повідомлення, і цього достатньо, щоб триматися.
Він не судить тих, хто не йде на фронт, і вважає, що у кожного своя психіка та поріг болю. Андрій лише має одне бажання:
«Щоб війна швидше закінчилась та ми всі повернулися додому — до своїх сімей».
