Публікація

Повернувся після поранення, аби жити та боротися далі: історія воїна з позивним “Смайл”

18:07, 04 Серпня

На сторінці 104 бригади тероборони ЗСУ “Горинь” розповіли про побратима з позивним “Смайл”.

Той, хто повернувся, аби жити та боротися далі

У перші години повномасштабного вторгнення він побачив у небі ракети — і зрозумів, що не зможе залишитися осторонь. Уже 26 лютого “Смайл” був у своєму підрозділі.

«До того я зброї в руках не тримав. Але стало ясно — або ми, або нас».

Позивний “Смайл”, 43 роки. Головний сержант роти. Родом із Вараша. У мирному житті працював, будував плани, виховував сина. А тепер — прикриває побратимів під кулями, пережив поранення, виводив цивільних з вогню й завжди повертався.

Макарів. Засідка. Шестеро врятованих

На початку березня 2022 року “Смайл” і його побратим “Зевс” мали влаштувати засідку на ворожий танк у Макарові. Проте техніка не вийшла, а обстріл почався.
«Ми сиділи до 9 ранку. Командир сказав — чекати на ворога. Через якийсь час до нас вийшов місцевий: “Хлопці, і мене заберіть”».
На шляху назад вони вивели ще шістьох місцевих людей. Це були цивільні, які приїхали вивозити дітей, але потрапили під обстріли й сховалися в хаті. Завдяки “Смайлу” й “Зевсу” всі залишилися живими.
«Ми не могли їх лишити. Просто взяли — і повели. Тоді ще не було страху. Було тільки “так треба”».

Куп’янський напрямок. Засідка. Поранення

Пізніше — бої під Піщаним. “Смайл” зустрічав групу, яка мала зайти на позицію, коли сам потрапив у засідку. Його прошили одразу дві кулі — у плече і в руку.
«Я сам собі наклав турнікети. Сказав хлопцям, що не зможу допомогти — дві руки вибиті. Передав по радійці ситуацію. І пішов. Сам. До своїх. Повільно. Але йшов».
Усе могло закінчитись інакше. Але дорогою до евака “Смайла” зустрів простий солдат із позивним “Хірург”. Зняв турнікети, потампанував рани й дав шанс на збереження рук. На стабпункті сказали прямо: ще трохи — і обидві кінцівки пішли б під ніж.
«Імена рятівників — у моїй пам’яті. Я не забуду. Як і побратимів, яких більше немає».

Мотивація — син, який чекають вдома

У нього є син. Йому 13. Він пишається батьком, вірить у нього, щодня надсилає смайлики, чекає відео. Вони на зв’язку майже щодня. І ця віра — підтримуй та мотивує.
«Він каже: “Тату, ти найкращий”. А я не маю права бути слабким, коли він в мене вірить».
Родина лишилася в Україні. Батько — інвалід, мати — літня жінка. Брат також був на війні, але повернувся аби доглядати батьків. Тепер “Смайл” служить — за обох.
«Мої хлопці, з якими починав – загинули. Тепер я — за них, за себе, за сина, за кожного, хто не дійшов».

Історія не про кулі, а про вибір

“Смайл” повернувся до строю. Вже після шпиталю, з тяжким досвідом — але не міг інакше.
«Хлопці не для того загинули, щоб віддати країну назад. Якщо ми втратимо її знову — то дарма всі ці жертви. А я не дозволю. Бо це мій син. Це мій дім. Мої побратими. І моя війна».

РЕКЛАМА