Публікація

Понад 160 днів під вогнем: історія стійкості нацгвардійців із Вараша

12:45, 17 Грудня

Понад 160 днів на передовому рубежі під Покровськом нацгвардійці з Вараша з позивними Повар та Текіла вдвох утримували позицію, відбиваючи штурми піхоти, атаки дронів і артилерійські обстріли. Вижити їм допомогли дисципліна, взаємна підтримка і думки про рідних.

Цією історією стійкості та мужності вараських нацгвардійців поділилася Військова частина 3045 Національної гвардії України.

На визначену позицію під Покровськом гвардійці з позивними Текіла, Повар і Музикант заходили втрьох. Добре замаскований рубіж дозволив їм тривалий час залишатися непоміченими для ворога. Окрім спостереження та розвідки, бійці допомагали побратимам — під обстрілами та наглядом ворожих дронів евакуйовували поранених і виснажених військових.

Згодом противник виявив позицію оборонців. Почалися масовані мінометні обстріли, удари артилерії, атаки дронів і штурми піхоти. В одному з боїв поранення отримав Музикант — його евакуювали, а Текіла з Поваром залишилися вдвох. З часом шляхів для відходу вже не було.

Побут на позиції був максимально простим: мінімум речей, постійні чергування, суворе дотримання маскування. Поки один боєць ніс спостереження, інший відпочивав або готував їжу. Воду брали з найближчого джерела, пересувалися лише в сутінках, щоб не потрапити в поле зору ворожих дронів. У холоді й темряві окопу інколи запалювали окопну свічку — вона давала трохи світла й тепла. У найважчі моменти гвардійці молилися, знаходячи в цьому сили вистояти.

«Найважче — мінометні обстріли, коли укриття буквально розбирається над головою. Вижили завдяки дисципліні та чіткому виконанню наказів. На позиції головне — вода, боєкомплект, медицина і підтримка побратима. Коли ставишся один до одного, як до брата, можна витримати багато», — розповідає гвардієць на псевдо Повар.

Він уклав контракт із Національною гвардією одразу після строкової служби. Майже пів року пліч-о-пліч із Текілою його мотивували думки про родину та відповідальність за напарника.

«Під час обстрілів може зникнути все, тому запаси води, ліків і провізії критично важливі. Але найбільше допомагали думки про рідних. Я знав, що колись діти запитають, що я робив, коли прийшла війна. Саме це не дозволяло зламатися. Ми стояли заради своїх близьких і своєї землі», — каже боєць.

Зв’язок із рідними вдавалося підтримувати зрідка — через радіостанцію командира, яку той прикладав до мобільного телефону. За час оборони кожен із гвардійців пережив не одну контузію. Часто виникали стрілецькі дуелі з ворожою піхотою, де все вирішували швидкість реакції, влучність і підготовка. З кожної такої сутички Текіла і Повар виходили переможцями.

Лише нещодавно обстановка дозволила провести ротацію. Під ворожим вогнем до позиції прорвалися побратими, які замінили незламних оборонців. Втомлені, але нескорені, гвардійці повернулися до своїх. Нині вони відновлюють сили та готуються передавати бойовий досвід іншим.

РЕКЛАМА