Публікація

Поглянути на минуле і звірити напрямок висхідного руху

13:41, 24 Вересня

зображення публікації

Пропонуємо Вашій увазі ідейну статтю нашого земляка Миколи Поровського.

Микола ПОРОВСЬКИЙ – народний депутат України першого, другого і четвертого скликань Верховної Ради, борець за Самостійну України кінця 80-их років, один з лідерів Народного Руху, згодом – голова Республіканської Християнської партії, від 2014 р. доброволець України, старший офіцер 44-ї артилерійської бригади, підполковник — заступник командира 3-го полку спеціального призначення, згодом полковник Генерального штабу ЗСУ.

 

Тридцятирічна відстань від дня 24 серпня 1991 р. є достатньою, щоб пильніше поглянути на минуле і звірити напрямок висхідного шляху та мету із нині досягнутим результатом.

Aut vincere, aut mori.
Або перемогти, або вмерти.

У другій половині дня 18 серпня 1991 р. в Секретаріаті зібралися члени Центрального проводу. Всі були дуже занепокоєні. Обговорення ситуації, що виникла внаслідок створення у Москві ГКЧП, відбувалося дуже складно. Одні, в тому числі і я, пропонували вдатися до радикальних дій — звернутися до народу із закликом до акцій непокори, організувати Всеукраїнський страйк, блокувати військові частини. Інші наполягали на тому, що не потрібно цим провокувати військових. Сходилися тільки на тому, що ГКЧП — незаконне позаконституційне утворення і потрібно всіма силами підтримати Демократичну Росію і Б. Єльцина. Щодо того, чи проводити мітинги та маніфестації протесту, думки розділились. Я запропонував також здійснити в Києві та областях заходи підготовки до переходу на нелегальне становище — заховати на конспіративних квартирах частину тиражувальної техніки та найбільш цінні документи. Мою позицію не підтримали, але й не заперечили, мовляв, усяке може бути. Я тут же підписав і передав для розсилки в обласні організації телефонограму з інструкцією, що робити для протидії заколотникам. Центральний Провід утворив надзвичайний виконавчий комітет для організації опору діям ГКЧП в умовах надзвичайного стану і прийняв Заяву.

ЗАЯВА НАРОДНОГО РУХУ УКРАЇНИ З ПРИВОДУ ДЕРЖАВНОГО ПЕРЕВОРОТУ В СРСР

Народний Рух України, обстоюючи право народу України на незалежну правову демократичну національну державу, визнаючи законність і повноту влади на території України конституційно обраних та сформованих органів влади, керуючись Декларацією про державний суверенітет України та Конституцією УРСР, заявляє:
1. Утворений позаконституційний орган влади — державний комітет з надзвичайного становища в Москві є незаконним і його рішення не можуть мати юридичної сили в Україні.
2. Рух не визнає ДКНС і не вважає його рішення обов’язковими для себе.
3. Рух закликає всіх громадян України не підкорятись волі путчистів, створювати організаційні структури активного опору, які будуть координувати Всеукраїнський страйк, до якого ми закликаємо як до єдиної мирної дієвої зброї в боротьбі за волю і добробут своєї родини, нашої Української Держави.

Голова Народного Руху України/І. ДРАЧ

Віктора Бурлакова Центральний провід призначив головою надзвичайного виконкому. Він негайно організував друкування заяви Центрального Проводу та листівок із закликами протидіяти ГКЧП. Не минуло й доби, як заява Руху й листівки наші активісти вже поширювали в областях.

В Україні військові Київського округу, яким командував генерал Чичеватов, теж готувались провести відповідні заходи. Над Верховною Радою літав військовий гелікоптер, на патрулювання солдатам роздали патрони. У дивізії КДБ «Десна» колона танків готувалася до маршу на Київ, у Борисполі на летовищі вивантажились із літаків десантники. У всі компартійні організації була спрямована таємна шифрограма ЦК КПУ.

Первым Секретарям Крымского рескома Обкомов, Киевского горкома Компартии Украины.

В связи с введением в стране чрезвычайного положения важнейшей задачей партийных комитетов является содействие государственному комитету по чрезвычайному положению в СССР. Во всей практической деятельности необходимо руководствоваться Конституцией и Законами Союза ССР, документами, издаваемыми Государственным Комитетом по чрезвычайному положению.

Секретариат ЦК Компартии Украины рекомендует:

Оперативно сориентировать партийный актив, народных депутатов, руководителей предприятий, колхозов, совхозов, организаций и учреждений на необходимость обеспечить повсеместно спокойствие, твердый Конституционный порядок и дисциплину, четкую, бесперебойную работу всех предприятий, организаций и служб, от которых зависит жизнедеятельность общества.

В этой обстановке важнейшее значение имеет пресечение экстремистских настроений, недопущение любых противозаконных действий, которые могут вызвать беспорядки, гражданское неповиновение, повлечь за собой кровопролитие. Всякие демонстрации, митинги, манифестации, забастовки должны быть исключены.

19 августа 1991 года № 10/Ц  Секретариат ЦК Компартии Украины

Але готувалися до відсічі заколотникам і армійські підрозділи, якими командували прихильники демократичного розвитку країни. Командир полку зв’язку у Рівному, народний депутат СРСР, полковник Вілен Мартиросян заявив, що у разі силових дій заколотників він поведе свій полк на Київ. Генерал авіації командувач 3-ї повітряної армії Костянтин Морозов заявив, що авіація не виконуватиме накази ГКЧП.

Тоді вже для всіх було очевидно: зупинити прагнення українського народу до незалежності, створення Української Держави неможливо. Люди шукали політичного розв’язання економічних проблем. Варто згадати, що відбулося в Чернігові, коли потрапила в аварію обкомівська «Волга», у багажнику якої люди побачили ящик чи два ковбаси. Це сталося за два—три місяці до ГКЧП. Усе місто вийшло на вулицю, «Волгу» перекинули догори колесами і притягли до обкому. Ну хто сьогодні здивувався б ковбасі? А тоді це була надзвичайна подія. Люди настільки обурилися, що три дні в місті не було влади.

Заяву Народного руху підтримало Всеукраїнське об’єднання солідарності трудівників (ВОСТ), яке 19 серпня опублікувало звернення.

№ 119 ЗВЕРНЕННЯ  ДО НАРОДУ УКРАЇНИ

В зв’язку з заявою «Державного комітету по надзвичайному стану» про введення в окремих регіонах СССР надзвичайного стану, що фактично є першим кроком до військової диктатури на території України і протирічить Декларації про державний суверенітет України та іншим міжнародним правовим актам, Республіканський страйкком (Президія Координаційної Ради ВОСТ) звертається до народу України — по першому заклику бути готовими до Всеукраїнської акції громадянської непокори.

Республіканський страйкком вимагає від Верховної Ради України негайної відміни постанов так званого «Державного комітету по надзвичайному стану» на всій території України.

Починаючи з 19.08.91 р. Республіканський страйкком проголошує передстрайкову готовність на всій території України.

Тільки об’єднані зусилля українського народу спроможні не допустити розв’язання громадянської війни, встановлення військової диктатури, захистити законні права людини, волю і незалежність України.

Голова Всеукраїнського страйкового комітету (ВОСТ) «19» серпня 1991 р.

Того само дня, після засідання Центрального проводу НРУ, відбувся перший мітинг протесту на Майдані Незалежності. Повідомлення про мітинг протесту у Києві пройшло у новинах по УТ і стало сигналом до дії нашим обласним організаціям.

Увечері 19 серпня по Українському телебаченню виступив і Голова Верховної Ради Л. Кравчук. Виступ його, як і належало чекати, був побудований на обережних побажаннях: «У правовій державі все має бути на основі Закону, а до Верховної Ради України документи ГКЧП ще не підійшли»… «не можна проявляти поспішність в оцінках…» «закликаю вас до спокою та витримки»… «ми повинні зосередитись на вирішенні проблем повсякденного життя… успішно завершити збір урожаю…» Все це не суперечило постановам ГКЧП і свідчило про його бажання як завжди «пройти між крапельками».
Так само, майже слово в слово, виступив по телебаченню і в газетах 1-й секретар ЦК КПУ Станіслав Гуренко.

У дні ГКЧП у Секретаріаті Руху всі відповідальні секретарі перебували цілодобово. У Москві Єльцин очолив спротив демократичних сил заколотникам. Зі штабом Демократичної Росії ми встановили постійний телефонний зв’язок. Звідти по телефаксу нам передали Указ Президента РСФР Б. Єльцина. А вночі звідти прийшли повідомлення:

«0 ч. 00 мин. Кантемировская дивизия двигается по Калининскому проспекту.

0 ч. 30 мин. Со стороны Белорусского вокзала по Хорошевскому шоссе двигается колонна из 50 танков и бронетранспортёры.

В районе Киевского вокзала слышны пулемётные очереди.

Бронетехника, двигавшаяся к Дому Советов, прорвала первый ряд заграждений у станции метро «Баррикадная». Подожжен один из трёх, стоявших в ограждении, троллейбусов, танки остановлены.

Несколько десятков военно-транспортных самолётов ИЛ-76 приземлилось в Кубинке и Раменках. 40 БТР двинулись от Моссовета в сторону Дома Советов.
1 ч. — 2 ч. Инцидент в районе улицы Чайковского (между ст. м. «Смоленская» и тоннелем).

9 БМП, двигавшиеся по направлению к пл. Восстания, встретили заграждение из троллейбусов, сооруженное силами самообороны. 2 БМП после переговоров при попытке прорваться сквозь заграждение были заблокированы троллейбусами со всех сторон. Из БМП велась хаотическая стрельба вверх. При организации блокирования один человек задавлен. Люди полезли на задавившую машину. Офицер из этой БМП вёл стрельбу вверх из пистолета; один человек убит выстрелом в лоб. После этого БМП была подожжена. К организаторам заграждения приехал военный комендант Москвы генерал-лейтенант Смирнов, просил позволить БМП уехать. Участники самообороны заявили, что согласны на уход экипажей из машин».

Ми випустили листівку з карикатурою на Л. Кравчука та його вичікувальну позицію, а з другого боку Указ Президента Росії Б. Єльцина.
У Москві вулицями йшли колони бронетехніки, яка оточила «Білий дім». Розпочалася облога. Із «Білого дому» нам щогодини передавали відомості про ситуацію. Були вони такими:

20 серпня — полудень.

У «Білому домі» створюються групи самооборони, люди у камуфляжній формі, в одязі приватних охоронних агентств, колишні військові-афганці отримують зброю, формують підрозділи і займають відведені їм сектори оборони.

Москву заповнив гул військової техніки, що суне вулицями невідомо куди. Біля «Білого дому» відбувся величезний мітинг. Опитування громадської думки показують мізерну підтримку змовників ГКЧП.

17.40. Надійшли відомості, що до «Білого дому» йдуть танки, в повітря підняті вертольоти з десантниками, а спецназ готується атакувати через підземні комунікації. За відомостями від військових із протилежного боку співчуваючих Єльцину, атака буде цілком реальною.

21.30. Міністр оборони Язов подав у відставку. У Павлова інфаркт. Командування збройними силами прийняв генерал Моїсеєв. Надійшли відомості про підготовку штурму «Білого дому» силами офіцерів КДБ.

21 серпня. 0.45.

Бетеери прорвали барикади захисників «Білого дому» біля метро «Барикадна». Лунають кулеметні і автоматні черги. На вулиці Чайковського підпалено два танки. Загинуло двоє і двоє поранені. Наступаючі війська зупинились і відійшли.

Увечері 21 серпня у штабі Демократичної Росії слухавку взяв хтось із оточення Єльцина і сказав мені: «Ребята, мы готовимся отражать штурм. Беру автомат и иду на крышу. Встретимся или на том свете, или в лагерях».

22 серпня я надіслав телефонограму обласній організації Руху з наказом організувати прибуття до Києва 24 серпня максимальної кількості людей. У Секретаріаті виготовили великий тираж звернення до киян із закликом прийти до Верховної Ради вранці 24 серпня.

Наші активісти рознесли і розклеїли це звернення по всіх районах Києва.

ГРОМАДЯНИ УКРАЇНИ!

Щоб не опинитися під кривавим чоботом комуністичної диктатури новітніх сталінів, янаєвих, павлових, крючкових, язових, Народна Рада скликає 24 серпня 1991 року, у суботу, о 10-й годині надзвичайну сесію Верховної Ради України для розгляду питань:

1. Вихід України зі складу СРСР.

2. Створення Збройних Сил України, органів державної безпеки України та власних правоохоронних органів.

3. Позбавлення посад та притягнення до кримінальної відповідальності всіх посадових осіб в Україні, що визнали Державний комітет по надзвичайних ситуаціях в СРСР і тим самим підтримали антиконституційний заколот.

4. Заборона діяльності КПРС в Україні та націоналізація її майна.

5. Перехід у власність України всього майна, що розміщене на її території.

ГРОМАДЯНИ!

Тільки ваша присутність біля стін Верховної Ради України допоможе Народній Раді добитися вирішення всіх цих питань!

Вчора москвичі біля стін Верховної Ради Росії відстояли Росію та Єльцина!

Завтра ми мусимо відстояти Україну та демократію!

ІНШОГО ВИХОДУ В НАС НЕМАЄ!

Депутати Народної Ради внесли до Президії Верховної Ради подання про скликання 24 серпня 1991 року, у суботу, о 10-й годині надзвичайної сесії Верховної Ради України для розгляду питань: 1. Вихід України зі складу СРСР. 2. Створення Збройних сил України, органів державної безпеки України та власних правоохоронних органів»…

23 серпня вранці у будівлі Спілки письменників зібралась Велика Рада Руху за участю всіх депутатів Народної Ради. На порядку денному стояло одне головне питання: чого насамперед домагатися на надзвичайній сесії Верховної Ради — проголошення незалежності України чи рішення про заборону компартії? Почалось обговорення, вносились пропозиції. Кадебешники «записували» наші виступи просто з мікрофона трибуни. Я зняв один мікрофон, але щойно відвернувся, на його місці вже встановили інший. Членам Проводу Руху було запропоновано вийти на терасу і провести там «закриту» нараду. Із 19 членів Центрального проводу Руху були присутні 17. Я виступив із пропозицією домагатися проголошення незалежності України за будь-яких умов і насамперед. Проти цього виступили Лариса Скорик, Сергій Головатий та ще кілька членів Проводу — вони пропонували добиватися передовсім розпуску і заборони КПРС-КПУ. Свою позицію вони мотивували тим, що, мовляв, проголошена Самостійна Україна без заборони КПРС буде комуністичною. Це автоматично робило неможливим прийняття Верховною Радою Акта державної незалежності, бо сесія потонула б у суперечках із «групою 239» про причетність комуністів до ГКЧП. Поставили обидві пропозиції на голосування. Із 17 членів Проводу тільки 6 підтримали позицію Л. Скорик і С. Головатого. Всі інші члени Проводу проголосували за те, щоб добиватися проголошення Акта незалежності за будь-яких умов.

Ми повернулися до зали і там оголосили це рішення Центрального проводу. Депутатам Л. Лук’яненку та Леонтію Сандуляку збори депутатів Народної Ради доручили підготувати проект Акта проголошення незалежності України. Інші народні депутати взялись підготувати проекти інших постанов за аналогією рішень Парламенту Литви. Пакет документів Литовського парламенту Секретаріат завбачливо розтиражував і вручив кожному з депутатів.

За ніч перед надзвичайною сесією Верховної Ради я написав проект постанови про підпорядкування Збройних сил СССР, що перебувають на території України, Верховній Раді УРСР.

Напередодні я розіслав у всі краєві організації Руху телефонограму із наказом негайно організувати масовий приїзд до Києва під стіни Верховної Ради членів Руху та наших прихильників. Переважна більшість організацій наказ виконала.

Поїздами і автобусами до Києва виїхали десятки тисяч маніфестантів.

Рано-вранці 24 серпня я заїхав до Секретаріату, щоб пересвідчитись, чи підготували прапори, транспаранти та гасла для маніфестантів і все інше необхідне згідно з розробленим планом цієї маніфестації. Віктор Бурлаков, який уже чотири дні днював і ночував у Секретаріаті, організовуючи акції спротиву ГКЧП, у залі засідань розгладжував праскою складки тканини величезного синьо-жовтого прапора. Це знамено пошили напередодні членкині жіночої громади Руху.

Пересвідчившись, що все гаразд, я поїхав на сесію Верховної Ради.

24 серпня позачергова сесія Верховної Ради розпочалася із вшанування хвилиною мовчання загиблих у Москві оборонців «Білого дому». Президія Верховної Ради поставила на розгляд сесії одне питання: «Про політичну ситуацію». Із доповідями мали виступити Голова Верховної Ради

Л. Кравчук, від більшості — «групи 239» О. Мороз та від Народної Ради І. Юхновський.

Л. Кравчук у довгій промові обґрунтував і пояснив усі свої дії як винятково правильні. Дочекавшись своєї черги на запитання, я сказав:

— Леоніде Макаровичу! Нещодавно ви підписали договір з РРФСР, був у нас Єльцин. У цьому договорі передбачено співпрацю в економічній, культурній і політичній сферах. Чому ви згідно з цим договором не надали активної допомоги Єльцину, тобто порушили підписаний вами договір?

І скажіть, якби Єльцин зайняв таку політику, як ви, вичікувальну, чи була б сьогодні перемога? І що ви думаєте робити з такими головами обласних рад, як Задоя, який видав наказ

№ 426: «…в связи с введением в отдельных регионах страны чрезвычайного положения, создать комитеты по чрезвычайной ситуации»… Він сьогодні отут ходить по залу, будучи пособником державних злочинців. У Чернігові голова обласної ради Лисовенко і заступник Ковальов визнали і підтримали ГКЧП. І тут ще таких чоловік двадцять. Що ви думаєте належить робити із цими людьми?

Відповідь Л. Кравчука на це запитання була, як завжди, віртуозною і відсилала до «законодавства». Депутат В. Московка нагадав, що є текст проекту Постанови Верховної Ради «Про заходи по недопущенню приховування або знищення документів державних органів та КПУ».

Л. Кравчук зачитав текст цієї постанови:

Верховна Рада Української РСР постановляє:

1. КДБ УРСР та МВС УРСР негайно опечатати і взяти під охорону документацію та архіви Кабінету Міністрів, Ради Міністрів Кримської АРСР, республіканських міністерств і відомств, виконкомів обласних рад народних депутатів, ЦК Кримської АРСР, міськкомів, райкомів та парткомів на правах райкомів Компартії України.

2. Попередити всіх посадових осіб, усіх громадян України, що винні у приховуванні чи знищенні документів, які безпосередньо стосуються спроби серпневого військово-партійного перевороту, а також осіб, які дають вказівки здійснювати таке знищення чи приховування, розглядатимуться як співучасники злочину.

Постанова набуває чинності з моменту прийняття Верховною Радою Української РСР.

Однак за цю постанову проголосувало тільки 199 депутатів.

Наприкінці своєї довгої досить плутаної доповіді О. Мороз, щоб відтягти, не допустити будь-яких рішень позачергової сесії Верховної Ради запропонував:

«…Щоб не говорити довго про це, давайте доручимо уряду розробити закони, які потрібні для наведення порядку. Щоб злодій називався злодієм і щоб красти було страшно. А ми через два тижні сесію розпочнемо із затвердження цих законів.

Давайте відмовлятися від монополії на істину. Візьмемо в цьому разі, я підкреслюю, цьому разі приклад з Президента Горбачова. Він важив життям, життям своїх близьких, але «відьом ганяти» не збирається».

І. Юхновський у доповіді правдиво змалював події, що відбулися у дні ГКЧП, дав оцінку діям і бездіяльності Президії Верховної Ради УРСР, а наприкінці виступу зачитав проект Головної Постанови надзвичайної сесії.

«З метою якнайшвидшої нормалізації внутрішньої ситуації в Україні, у зв’язку з державним переворотом, що мав місце з 19 по 22 серпня 1991 року, з метою надання виконавчій владі республіки визначальної, висхідної позиції у політичній, економічній і культурній галузях, з метою росту довіри народу України до Верховної Ради і її Президії Верховна Рада Української РСР постановляє:

Проголосити, що відсьогодні, 24 серпня 1991 року, Україна стає повністю незалежною демократичною державою. Чинними для України стають тільки Конституція України і її закони, урядові постанови та інші законодавчі акти республіки…»

Безумовно, цей факт має бути доповнений і проведенням референдуму, який буде закінчено в день виборів Президента. Але чому цей перший пункт є необхідним? Тому що ми, врешті-решт, і наш уряд, і вся виконавча влада повинні перестати хитатися, повинні мати визначені певні відправні точки.

Одержання незалежності — дуже тривалий процес. Доведеться місяцями, роками домовлятися з іншими республіками, як розділити добро, що зробити з обороною і усім іншим. Але відправна точка має бути. Тому стоїть цей перший пункт.

Другий пункт: «Зупинити діяльність Комуністичної партії на території України. Гарантувати всім працівникам партапарату, які не підтримали перевороту, збереження рівня заробітної плати і нового місця роботи». Я хочу, щоб ви зрозуміли цей другий пункт. Мова не йде про зупинення діяльності Комуністичної партії України. Мова йде про вивільнення комуністів, вивільнення людей, оскільки розгортається ця діяльність в зв’язку з переворотом. Кожному чоловікові почнуть тикати: ти — комуніст, ти брав участь у перевороті. А хто знає, може, він і не брав участі. Я теж був комуністом, а тепер я безпартійний. І ніби на мене не тикають, а на вас ніби тикають. Чого ж на вас мають тикати? Я хотів би, щоб усі люди були вільні. Вони пізніше можуть утворювати свої різноманітні партії так, як вони хочуть. Але щоб ті люди могли спокійно працювати на будь-якій роботі, щоб їхні сім’ї могли спокійно жити, ми повинні прийняти цей розумний і цілком гуманний пункт.

Нарешті пункт третій: «Проголосити відставку Президії Верховної Ради УРСР як такої, що не змогла мобілізувати народ України на опір державному перевороту». Що мається на увазі під цим пунктом? Безумовно, далі будуть виступи, які по-різному трактуватимуть різні вислови і позицію членів Президії. Я вважаю, що сила Президії полягає в тому, що кожен має обстоювати свою власну думку. Але стався переворот. Одних будуть більше судити, інших — менше. Я вважаю, що вся Президія має піти у відставку. Ви маєте вибрати нову Президію. Виберете ту саму Президію — буде та сама Президія, але ви маєте повторити, що ви їй довіряєте або ви їй частково не довіряєте. Дякую за увагу. /О п л е с к и/.

Оголосили перерву. Депутати-комуністи «групи 239» зібралися на нараду в кінозалі. На переговори до них пішли І. Юхновський і я — як член Центрального проводу Народного руху України.

Юхновський виступив спокійно і розважливо та запропонував разом проголосити Незалежність України від Москви, а я зачитав комуністам звернення Народного руху.

Перший секретар Коростишівського РК КПУ Михайло Борейко у відповідь на мої слова сказав: «Якщо ви включите до цього документа гарантії комуністам і членам їхніх сімей, що не буде переслідувань і дискримінації комуністів, — ми всі поддєржим незавісімость».

Я тут же, тримаючи документ на коліні, вписав до нього формулювання, які пропонували комуністи. Порозуміння було досягнуто. Залишилось тільки на засіданні Президії остаточно затвердити домовленості.

Написаний Левком Лук’яненком і Леонтієм Сандуляком проект Акта державної незалежності України остаточно допрацьовували за круглим столом в холі Верховної Ради навпроти кабінету Голови Верховної Ради. Були присутні автори документа — Дмитро Павличко, я та ще кілька депутатів. Істотних змін до акта не вносили, тільки Дмитро Павличко запропонував доповнити преамбулу словами «Виходячи із смертельної небезпеки». З цим усі погодились.

Після перерви, о 16-й годині, сесія продовжила роботу.

Голова Верховної Ради Л. Кравчук, відкриваючи засідання, сказав: «Йдеться про те, щоб до всіх постанов, які ми прийматимемо потім, прийняти Акт Верховної Ради УРСР про проголошення незалежності України». (Шум у залі). Є цей акт на руках депутатів? От же є. Такий документ роздано.

Від мікрофонів залунали пропозиції «за» і «проти». Нарешті слово знову взяв І. Юхновський.

«Шановні депутати! Я вас прошу заспокоїтися. Я хочу вам уважно представити ситуацію, в якій ми перебуваємо. Народна Рада і більшість узгодили повністю текст Акта проголошення незалежності України. Це —перше.

Друге. Недостатньо проголосити незалежність України, важливо її мати. Що для цього потрібно, щоб нас визнали наші сусіди? Більше всього це стосується нашої сусідки — Росії. Вона прийняла Акт про припинення діяльності Компартії на території Росії до з’ясування її участі у державному перевороті. Я вважаю, що для того, щоб ми могли прийняти Акт про проголошення незалежності і щоб ця незалежність була прийнята Росією, ми повинні повторити вслід за Росією абсолютно аналогічне формулювання відносно припинення діяльності компартії.

Я тепер поясню, чому це так. Зараз почнеться накручування проблем, досліджування участі людей у тому самому перевороті. Ви всі знаєте, як це робилося в інший час. І тому дуже багато зовсім порядних, ні в чому не винних людей-комуністів безперервно перебуватимуть під зовсім дурним обстрілом. Департизація чи, скажімо, припинення діяльності означає захист цих людей.

Інше. Якщо ми не приймемо цього пункту, то зразу ж Росія оголосить нас як державу, в якій перемогла комуністична тиранія. Це нам не потрібно. Значить, прийнявши таку постанову про припинення дії Компартії до з’ясування її участі, ми зразу захищаємося по відношенню до Росії. Наш Акт незалежності стає дуже міцним актом.

І тому я глибоко переконаний, що треба це робити в пакеті. Послухайте мене, я недавно був комуністом, тепер я безпартійний. Це саме стосується і вас. /Шум у залі/».

Нарешті обговорення закінчилось і Голова Верховної Ради Л. Кравчук сказав:

«…Постанови, які ми маємо зараз прийняти. Це Постанова про незалежність, Акт проголошення незалежності, про департизацію, про збройні сили, все, що з цього випливає. Потім ще три документи. Далі прийматимемо постанову про політичну ситуацію, і тоді все те, що ви пропонуєте, записуватимемо і голосуватимемо пунктами. Тому я ставлю на голосування постанову. Читаю: «Постанова Верховної Ради Української РСР.

Проголосити 24 серпня 1991 року Україну незалежною демократичною державою.

З моменту проголошення чинними в Україні є тільки Конституція України, її закони, урядові постанови та інші законодавчі акти республіки.

1 грудня 1991 року провести республіканський референдум на підтвердження Акта проголошення незалежності».

Голосування поіменне.

«За» — 321. Постанова прийнята. /О п л е с к и/.

Шановні народні депутати! Хто не встиг проголосувати, напишіть до Секретаріату письмові заяви і висловтесь.

Наступний документ: «Акт проголошення незалежності України.

Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною, в зв’язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року

— продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні,
— виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами,
— здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української РСР урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави — України.

Територія України є неподільною і недоторканною.

Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України.

Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення».

Прошу проголосувати. Про референдум є у постанові.

«За» — 346. Приймається. /О п л е с к и/.

Таким чином постанова і Акт проголошення незалежності України прийняті конституційною більшістю. /О п л е с к и/.

Я хочу поздоровити вас і народ України з прийняттям цих важливих доленосних історичних документів».

У цю мить із радіодинаміків Верховної Ради урочисто зазвучала пісня волі «Ще не вмерла України, ні слава, ні воля». Всі депутати підвелися і підхопили слова майбутнього Державного гімну. Багато хто витирав з очей сльози. Це була мить, задля якої варто було жити.

Через кілька хвилин Верховна Рада продовжила роботу і я отримав слово. У бюлетені Верховної Ради це зафіксовано так:

ПОРОВСЬКИЙ М. І., заступник Голови Народного руху України, голова координаційної ради /Рівненський виборчий округ. Рівненська область/.

«Шановні депутати! Зараз іде розподіл союзної власності. Кожна хвилина дорога, тому що цієї власності у нас може стати менше. Тому я пропоную в пункті 3 записати: «Перевести підприємства союзного підпорядкування в повну власність України з моменту прийняття постанови».

ФОКІН В. П., Голова Ради Міністрів УРСР. Шановні народні депутати, я підтримую цю пропозицію.

ГОЛОВА. Ще які доповнення? /Шум у залі/.

Немає. Голосуємо за пункт 3-й постанови.

«За» — 322. Прийнято.

Таким чином моя пропозиція, виголошена мною ще на 1-й сесії Верховної Ради, отримала підтримку «конституційної» більшості! Я продовжив далі.

ПОРОВСЬКИЙ М. І. «Шановні депутати! Зараз належить прийняти під юрисдикцію Верховної Ради збройні сили, які перебувають в Україні, і в зв’язку з цим надати Голові Верховної Ради додаткові повноваження.

Отож я пропоную: давайте зараз приймемо Постанову про переведення всіх збройних сил, які є в Україні, у підпорядкування Президії Верховної Ради».

ГОЛОВА. Тут є проект такої постанови. Давайте прочитаємо спочатку, а потім вирішимо, голосувати чи не голосувати.

«Постанова Верховної Ради України.

Підпорядкувати всі військові формування, дислоковані на території України, Президії Верховної Ради України».
/Мабуть, треба Верховній Раді/

Відновити в Україні Міністерство оборони /воно колись було/. Урядові України приступити до створення збройних сил України, республіканської гвардії та підрозділу охорони Верховної Ради України».

Я ставлю цю постанову на голосування. Вона абсолютно ясна.

«За» — 256. Приймається. /О п л е с ки/.

У перерві між засіданнями депутати Народної Ради вийшли до людей, які зібралися під стінами Верховної Ради. Між маніфестантами панувало сум’яття. Я сподівався, що нас зустрінуть принаймні оплесками і вигуками підтримки, адже ми щойно здійснили віковічну мрію українців про свою державу — прийняли Акт державної незалежності! Та від групи демонстрантів із стягами Української міжпартійної асамблеї (УМА), що стояла біля сходів, нам гукали щось несусвітнє.

— Люди! Ми проголосили Самостійну Україну! — звернувся я голосно до мітингарів.

— Яку ви Україну проголосили, комуністичну?!! — ревнув до мене один із мітингувальників.

— Ви краще звільніть Хмару, — підтримали його кілька десятків найближчих мітингувальників. Хтось гукнув навіть «Ганьба!»

У цю мить наперед вийшов Дмитро Павличко. Він підніс руку і таким голосом, від якого стало аж моторошно, гукнув:

— Люди!!! Схаменіться! Ставайте на коліна й моліться! Не слухайте цих бовдурів. Самостійна Україна воскресла!

Наче за велінням магічного жезла весь майдан перед Верховною Радою упав на коліна і люди почали молитися. Це був якийсь магічний ритуал, описати який я не в змозі. Тисячі речитативом читали «Отче наш». Вони увірували, що Україна щойно воскресла.

Від Софійської площі надійшла маніфестація, котра принесла під стіни Верховної Ради величезне полотнище синьо-жовтого прапора. На майдані його освятив єпископ УАПЦ Володимир (Романюк) процесія передала прапор нам, народним депутатам. Усі ми стали на коліна і поцілували край знамена. Я тримав правий край прапора, а протилежний його кінець ніс В’ячеслав Чорновіл. Ми рушили із знаменом до Верховної Ради.

Я високо тримав у руці край українського національного прапора і відчував, що вслід за мною йдуть не тільки колеги-депутати. Разом з нами, із цим прапором, до сесійної зали Українського парламенту входили ті, що віддали своє життя під цим знаменом за волю України — козаки гетьмана Мазепи, воїни Української Народної Республіки і бійці Української повстанської армії. Ми внесли знамено свободи до сесійного залу тепер уже українського парламенту, внесли найвищу національну святиню, і цей золото-блакитний прапор майорітиме над Україною вічно.

Микола ПОРОВСЬКИЙ 

“Голос України”