Публікація

Пластун з Рівного Олег ГЕТУН: коли ти віддаєш – то щось отримуєш

14:45, 11 Вересня

зображення публікації

Горинь.інфо вже неодноразово писали про пластунів-українських скаутів з Рівненщини. Кожна з цих історій відкривала нам цікаві сторінки життя наших краян. У цьому матеріалі – розповідь про активного рівнянина Олега ГЕТУНА.

Олег у Пласті майже 20 років. Він дійсний член організації та 8 років присвятив виховницькій роботі з дітьми віком 12-18 років.Працював у Крайовій Пластовій Старшині (Керівний орган всеукраїнського Пласту, далі КПС), обіймав різні управлінські посади в станиці Рівне Пласту НСОУ(міський осередок Пласту – Національної Скаутської Організації України), організовував і проводив юнацькі наметові табори та мандрівки, як інструктор вишколював нових людей в організації. Шанувальник мандрів й історії рідного краю. Любить гори, особливо зимові піші мандрівки. За фахом інженер-еколог та спеціалізується в сфері охорони довкілля, зокрема, збереження водних ресурсів і забруднення повітря. Він член правління ГО «Екоклуб». Багаторічний учасник оргкомітету Всеукраїнського екстремального змагу «Доброволець». Співорганізатор і керівник Агенції активного відпочинку «Світовир», зокрема, займається сплавами, пішими і комбінованими подорожами. Також Олег спеціалізується на монтажі систем GPS-моніторингу і контролю палива на комерційному транспорті.

Сьогодні поспілкуємось про його пластовий та життєвий шлях.

Фото: Олег Гетун з сином під час пластової мандрівки

 

Олеже, розкажи, як і коли ти долучився до Пласту?

– 2001 року, коли я ще був студентом, моя подруга запросила приїхати на пластовий табір, який проходив на Хрінницькому водосховищі. Мовляв: “приїжджай на пару днів, побудеш, потусуєшся з нами, щось допоможеш”. Тоді й побачив, що пластовий табір дуже відрізняється у порівнянні з колишніми піонерськими таборами з мого дитинства.

Допоміг, залишився до кінця табору, хоча попередньо не планував. З того часу допомагав постійно. Розумів, що через те, що дорослий, сам десь уже не можу таке пережити, як ті діти, однак можу допомогти юним пластунам реально класно провести час. Це стало для мене стимулом долучитися до організації.

До того, щось трохи чув про Пласт, бо у мене були старші друзі, які пластували. Плюс у шкільній програмі було трохи про “Пласт”, “Сокіл” і “Січ”.

Чим тебе особисто зацікавила організація?

– Мені сподобалось те, що це все відбувалось українською мовою. Тут була альтернатива середовищу, бо воно було різне. А тут українські пісні, багато різних українських пісень біля ватри, і таких, що я ніколи не чув.

Друге – це методологія – сам підхід до роботи з дітьми, який до того ж працює.

Третє – це саме середовище молоді: де є ти, твої однолітки. Тобі цікаво тут і вас об’єднує спільна ідея.

Фото: під час сплаву по річці Случ

 

Ти долучився до організації у дорослому віці, і одразу став активним членом Пласту. Розкажи детальніше про свою діяльність.

– Все почалосся з того, що на новацькому таборі (ред. для дітей 6-12 років) мене попросили допомогти в проведенні новацьких вмілостей(ред. занять за певною тематикою). Одне з завдань було навчити дітей вправно лазити по деревах. Також відповідав за безпеку на воді, коли діти купались. Після того долучався до різних пластових акцій.

Згодом був у оргкомітеті Всеукраїнського пластового фестивалю творчості “Зоряний вітер”. Забезпечував технічну підготовку самого фестивалю тут в Рівному. Пізніше познайомився вже з хлопцями юнацькими виховниками(ред. що займались з підлітками віком 12-18 років), допомагав проводити пластові мандрівки. Побачив, що є невелика прогалина щодо мандрівництва і таборування в Пласті. Відповідно я ділився своїм досвідом із дітьми та виховниками щодо практичних речей у цій темі.

Потім у 2002 році мене ще запросили уже виховником й інструктором  на табір “До висот”. Це був повноцінний двотижневий окружний табір, у якому взяли участь більше 150 учасників. В часі цього табору крім виховної роботи ми ще робили велику мандрівку на 80 людей.

Відразу після табору була велика пластова зустріч ЮМПЗ (ред. Ювілейна Міжкрайова Пластова Зустріч) у Свіржі, що у Львівській області. Я зголосився туди в охорону новацького підтабору. Також дбав про техніку – великий військовий генератор, і теж займався різною технічною роботою: будували ватру,  щоглу та сцену.

Цей захід розпочинався з великого театрального дійства, а оскільки один із акторів дійства в останній момент не зміг приїхати, мені довелось ще бути в ролі змія (ред. сміється), який мав протистояння зі Святим Юрієм. Така була цікава ситуація, що хлопець, який грав роль Святого Юрія приїхав десь із Криму, і коли ми знайомилися, сказав – “Святий Юрій”, дав мені потиснути руку, а я відповів – “Змій”. Так і познайомились – Святий Юрій і змій. Тоді довелось за 2-3 дні ввійти в роль і відіграти її.

Фото: під час сплаву по річці Случ

 

У який момент ти зрозумів, що хотів би стати пластовим виховником?

– Після таборового літа я вже мав досвід, як то бути виховником на таборі, подумав, а чому б і ні, чому б не спробувати. І восени набрав гурток юнаків і став виховником у підготовчому курені (ред. об’єднання декількох менших груп пластунів) ім. Бульби Боровця. Разом ми організовували мандрівки та мандрівні табори. Особливо нам подобалось на Шацьких озерах, коли щодня купалися та ночували на березі іншого озера. Це насправді дуже класно.

З часом курінь розформували, і я з своїми хлопцями перейшов до 33 куреня ім. Уласа Самчука.

Розкажи про свою діяльність у найвищому всеукраїнському керівному органі організації – Крайовій Пластовій Старшині (КПС).

– 2003 року я закінчив навчання і мені майже одразу запропонували роботу в Крайовій Пластовій Старшині, яка на той час була у місті Львів.

Я обіймав посаду крайового референта господарки. Координував роботу референтів господарських відділів усіх пластових осередків, які є в Україні, пластових осель (Чота Крилатих, Сокіл і Слава), надходження всього майна на крайові (ред. Всеукраїнські) табори – все що закуповувалось, переходило через Крайову Пластову Старшину. Також розподіляв матеріальну допомогу, яку передавали з діаспори. Усі технічні та матеріальні цінності проходили через фінансово- господарський відділ. Чимало було роботи, бо раніше КПС виконував дуже багато функцій, як керівний орган.

Фото: під час Всеукраїнського проєкту “Повстанські ночі” – встановлення інформаційних табличок біля місць поховань/загибелі вояків УПА

 

Яким чином твоє хобі переросло у власну справу?

– Ще з юнацьких літ мав тягу до подорожей, до пізнання чогось нового, до мандрування, до дослідження. Тому і подумав, а чому це не може бути роботою.

У студентські роки мав ідею, надавати послуги не з такого туризму, коли люди їдуть на море і лежать на сонці, а організувати активний відпочинок.

 

Фото: під час змагань з мандрівництва

 

З тією ідеєю я підійшов в одну туристичну агенцію, кажу: “є в мене ідея, такого ще ніхто в Україні певно не робить, давайте будемо пробувати”. Це був десь 2001 рік. Працівниця турагенції це все послухала, і у відповідь: “чоловіче, я в туристичній сфері уже 40 років працюю. Все, що ви говорите, це дурниці. Цього ніколи не було і ніколи не буде.” Скажу чесно, після цього у мене на певний період ця ідея трохи згасла, однак продовжувала жевріти.

Серед кола свого пластового середовища знайшов людину, з якою поділився ідеєю, і ми вирішили спільно організувати власну справу. Ключовим було, щоб була і соціальна складова – щоб це було для пластунів, несоціалізованої молоді, зокрема з важких родин. Так виникло туристичне агентство “Світовир”.

Фото: під час змагань з водного туризму поблизу сіл Решуцьк і Волошки Рівненського району

 

Чи важко було розпочинати власну справу?

– Важко. Насамперед фінансово, адже потрібно було купити човни, жилети, весла. Перших два роки це була збиткова справа. Це, по суті, сезонний мікробізнес, більше хобі, проте, це і цікава робота.

Розкажи про свої найбільші проєкти.

– Обласні змагання з водного туризму, OstrohTrail “Пекельна гонка” та змагання з пішого мандрівництва “Доброволець”. На “Доброволець” щороку виїжджаю, маркую траси, підбираю маршрут, планую, вношу свої корективи, за можливості відсуджую змагання. Раніше «Доброволець» проводили на Рівненщині, тепер більше у Волинській області.

З Пластом тебе ще пов’язує і романтична історія, адже твоя дружина також пластунка. Як ви познайомились?

– Все розпочалось з того, що вона написала мені листа.

Це було у період, коли у мене із пластуном з Рівного Ярославом Ковтонюком виникла ідея організувати мандрівний православний табір «До висот» по пластовій програмі з християнським спрямуванням. Розіслали зголошення, що будемо такий табір проводити, набираємо учасників і підбираємо таборову команду. І от мені прийшов лист на пошту. Студентка Національного університету«Острозька академія» зі спеціальності релігіознавство, до того ж пластунка, хоче зголоситись до нас у команду організаторів. Чому б і ні, подумав я, адже були потрібні люди, які є фахівцями у релігійних питаннях. Отак і розпочалась наша історія, адже до того ми не знались. Після того разом таборували, а ще пізніше зав’язались якісь симпатії. Згодом ми одружились, і наші троє діток вже також пластують.

Чим ще тобі допоміг Пласт у житті?

– Досвід, який необхідний у бізнесі –  вміння комунікувати з людьми, забезпечити безпеку. Саме це і було взято з Пласту. Окрім того, розуміння дієвої формули: “коли ти щось віддаєш, то одразу щось отримуєш”.

Фото: під час сплаву по річці Случ поблизу ландшафтного заказника “Соколині гори”

 

Робота з дітьми, це завжди якісь курйозні випадки. Чи траплялось щось веселе і з тобою?

– Звісно. Один із випадків був під час новацького табору на пластовій оселі “Слава”, що у Клевані. Діти жили в будиночках, а навколо табору – величезний сосновий ліс. І якось прибігають діти і кажуть: “до нас у шафу заліз їжак, чи якийсь звір, і ричить там”. І вже тягнуть за руку – поможи. І тут одразу версії, що він заліз, тому що там Петро чи Василь туди поклав печиво, яке взяв з їдальні і не з’їв, а тепер звір заліз і поселився там, і гарчить на нас.

Приходжу, і справді – та тумбочка труситься. Уже всі побрали швабри, щоб від звіра оборонятись. Відкриваю тумбочку –  а там мобільний телефон – ще така старенька Nokiа. Він був на беззвучному режимі. Батьки переживають за дитину, телефонують, а звук відключили. А тут він вібрує, видає звук “ж-жж-жж”, тумбочка труситься… А діти зробили переполох, що то звір гарчить.

Чим для тебе зараз є Пласт?

– Інколи, коли мотивую людей іти до Пласту і вчитися пластовій методиці виховання, кажу: друзі, ви просто матимете унікальний шанс безкоштовно освоїти унікальну та дієву методику роботи з дітьми.

Зараз для мене Пласт – це найближче коло моїх друзів і родичів, тому що з багатьма пластунами ми хрестили дітей, разом кумували, разом мандруємо, разом зустрічаємо дні народження. Хтось вже зараз можливо не є активним членом організації, але ми постійно між собою комунікуємо, разом працюємо, святкуємо, збираємось. Це те середовище, в якому мені комфортно. Це і одна з причин, чому я не готовий десь там їхати за кордон, тому що тут ти відчуваєш, що це твоя земля, твоя батьківщина, де ти маєш своїх друзів, однодумців, людей, з якими ти пережив спільні труднощі, маєш спільні цінності.