Публікація

Піхотинець з Рівненщини Петро «Апостол» з 104 бригади — про справжній фронт

15:35, 27 Травня

Йому 42. Він — батько. Він — піхотинець. Він — той, хто тримає стрій, коли інші вже не можуть. Петро на позивний «Апостол» — боєць 57-го батальйону 104-ї окремої бригади. Родом із Рівненщини. За плечима — роки війни: роки на фронті до повномасштабного вторгнення, Попасна, Торецький напрямок, Торецьке пекло під дронами, повномасштабне вторгнення. Але він і досі в строю. Бо хтось мусить.

 Історія позивного
«Позивний “Апостол” зі мною ще з часів АТО. Я був Петро й Петро — хлопці якось сказали: “Та ти ж Апостол!”. Так і поїхало».

 АТО — “перемир’я” лише на папері
«Служив у 24-й бригаді. 2019 — Мар’їнка, жарко було. 2020 — Троїцьке. 2021 — Попасна. Це окопна війна. Стрілянина була щодня, хоча формально — “перемир’я”. ОБСЄ їхало з позицій — і відразу починали лупити. Снайпери працювали постійно. Було важко, але без дронів. Не те, що зараз».

 24 лютого — пішов без вагань
«У грудні 2021 я якраз звільнився. А коли почалася повномасштабка — з перших днів пішов. Не вагався. Ми знали, що щось буде. Готувалися всі внутрішньо».

 Нова війна — нова реальність
«Це вже зовсім інша війна. FPV, мавіки — ми сидимо під землею. Вийшов — тебе вже бачать. І летить. Штурми — по п’ять на день. На одну позицію — по двадцять “ФПВішок”. Там тебе не шкодують. Ти не герой — ти мішень. Ти мусиш вистояти між прильотами.»

 Торецький напрямок
«Ми там були майже півтора року. Це не фронт — це безперервне виживання. Заміна — тільки в дощ, в сніг, у туман. Коли нічого не літало. Бо інакше — люди не витримують. Голова тріщить. Хребет тріщить. Все тріщить. Але ти мусиш тримати».

 У війську — бо інакше не вміє
«Після срочки підписав контракт. Служив на Придністровському кордоні. Потім — охорона, будівництво. Але військо нікуди не дівалося. Воно залишилось всередині. У 2000-х це ще й престижно було. А для мене — стало звичною справою».

 Родина
«Дома чекає жінка, мама, діти. Молодша донька — Яринка, зараз другий клас. Дуже сумує. Питає, коли тато приїде. Знає, що я далеко. Але про війну багато не кажу. Стараюся берегти. Навіщо? Щоб не переживали. Мрію просто… про тишу. Щоб ніхто не чіпав. Щоб заснути й не здригатися. Щоб просто побути. Відновитись. Жити».

 Молодим — не про відвагу, а про знання
«Молодь, яка хоче йти — має розуміти: без знань тут ніяк. Війна — це вже не лиш про мужність. Це — про вивчення. Техніка, тактика, дрони, реакція. Якщо не твоє — краще не йди. Але якщо пішов — то вчися і тримайся.»

 Про тих, хто лишився вдома
«Так, ухилянтів багато. Ми сидимо на “нулі” й чекаємо ротації — а вони чекають каву в кав’ярні. Це гірко. Але кожен робить свій вибір. Просто не всі готові платити за нього ціну.»

За матеріалами 104 бригада тероборони ЗСУ “Горинь”

РЕКЛАМА