Публікація

Патрони ЗСУ: генерал-хорунжий Армії УНР Марко Безручко

13:04, 29 Грудня

Найбільше Безручко відомий як один із творців «Дива над Віслою», коли в серпні 1920 року українська та польська армії спільними зусиллями зупинили наступ російських більшовицьких військ на Європу. Перемога Війська Польського під Варшавою стала можливою, зокрема, завдяки вмілій обороні Замостя українськими та польськими частинами під командуванням Безручка.

Влітку 1920-го року Марко Безручко командував обороною Рівного під час наступу більшовиків. У тому ж році на чолі дивізії армії УНР він переміг більшовицьку армію Будьоного під польським містом Замосць. У 2016-му проспект Олеко Дундича у Рівному перейменували на честь Марка Безручка.

Майбутній полководець народився 31 жовтня 1883 року у місті Великому Токмаці на Запоріжжі. Спершу здобув освіту у вчительській семінарії в Переяславі. Згодом закінчив Одеське піхотне юнкерське училище та Миколаївську піхотну академію.

 Марко Безручко воював у Першій світовій війні, був начальником штабу піхотної дивізії в армії Російської імперії. Отримав поранення.

У 1918 році він повернувся в Україну. Це був час розпаду імперій та боротьби націй за становлення національних держав. Тривала Українська революція й відбувалося творення української державності. Безручко долучився до розбудови української армії. За часів гетьмана Павла Скоропадського він входив до оперативного відділу Головного управління Генерального штабу. З кінця 1918-го очолив Генштаб Армії Української Народної Республіки. А на початку 1919 року – штаб Корпусу Січових Стрільців. Корпус брав участь у боях з більшовиками під Бердичевом та більшовиками й білогвардійцями на Поділлі.

У лютому 1920 року Симон Петлюра зробив останню відчайдушну спробу порятунку Української Народної Республіки. Після підписання українсько-польського договору у Варшаві, більше знаного як пакт Пілсудського – Петлюри, союзні армії двох держав вирушили на Наддніпрянщину проти більшовиків. Полковник Безручко сформував 6-ту Січову стрілецьку дивізію, якою потім командував у її спільному з польським військом наступі на Київ.

Спільними зусиллями польські та українські війська 7 травня 1920-го здобули Київ і відтіснили більшовиків за Дніпро. Але через місяць командування Червоної армії кинуло проти союзників чималі сили та перехопило ініціативу. Польські й українські війська були змушені відступати. У липні більшовицькі армії прорвалися до Львова й розгорнули наступ на Варшаву. Над незалежністю Польщі нависла загроза.

Чудо або Диво над Віслою – під такою назвою увійшла в історію оборона Варшави.  Але перемога під Варшавою не була б можливою без оборони Замостя. Союзні українсько-польські війська, які обороняли Замостя під командуванням Марка Безручка, відволікли на себе Першу кінну армію Семена Будьонного й не дозволили їй прийти на допомогу більшовицьким військам, що намагалися взяти Варшаву. Про перебіг битви за Замостя детально розповідає комікс Українського інституту національної памʼяті, електронну версію якого можна завантажити за посиланням.

Штурм Замостя, під яким Будьонний зазнав великих втрат, остаточно зламав йому зуби й ослабив його. Він не мав сили продовжувати свій рейд до Варшави.

За успішну військову операцію полковники Марко Безручко і його заступник Всеволод Змієнко 5 жовтня 1920-го одержали звання генерал-хорунжих. Цього ж року Безручка призначили начальником штабу Армії УНР і керівником військової місії УНР у Варшаві.

Після поразки національно-визвольних змагань Безручко був військовим міністром Уряду УНР на еміграції та членом Вищої Військової Ради УНР. Протягом 1931–1935 – голова Українського воєнно-історичного товариства у Варшаві. Працював редактором військово-історичного мемуарного збірника «За Державу» – цінного джерела з історії національно-визвольних змагань 1917–1921 років. Автор книг «Українські Січові Стрільці на службі Батьківщині» та «Від Проскурова до Чорториї».

Під час святкування 20-річчя відродження Польської держави польська влада відзначила Марка Безручка орденом Virtuti Militari – найвищою військовою нагородою країни. Проте генерал-хорунжий не прийняв її. «Я воював за Україну, а не за Польщу», – були його слова.

Марко Безручко помер 10 лютого 1944-го у Варшаві. Похований поруч із другом генерал-хорунжим Всеволодом Змієнком у православній частині цвинтаря «Воля».