Публікація
Воїн «ПАПАЙ» із Костополя: від океанів до передової
11:00, 08 Лютого
Це історія чоловіка, який вернувся з моря додому та став на захист рідної землі.
Василь із позивним «Папай», його шлях до війська почався не з полігону, а з моря. До повномасштабного вторгнення він був судномеханіком. Василь перетинав океани та побував у понад 20 країнах. Море навчило його головному: коли починається шторм, не можна панікувати.
Повномасштабна війна застала Василя на порозі дому.
«21 лютого повернувся з контракту, а вже за кілька днів разом із дружиною виїхав із Києва до рідного Костополя, щоб провідати батьків. Уночі пролунав дзвінок — почалася масована ракетна атака на столицю. Відтоді моє життя розділилося на «до» і «після»», — згадує Василь.
«З перших днів я пішов до військкомату, але тоді брали передусім тих, хто мав бойовий досвід. Але я не чекав осторонь: разом з іншими готувався до оборони, допомагав у тилу, робив усе, що було можливим. У квітні 2023 року офіційно долучився до війська, підписав контракт і потрапив до підрозділу, у якому хотів служити».
Свій шлях Василь починав із посади помічника кулеметника у роті вогневої підтримки 104 бригади тероборони ЗСУ “Горинь”.
«Через деякий час призначили на іншу посаду — наввідника СПГ-9. Саме на цій посаді почалися перші бойові виїзди, перший Торецький напрямок, перше справжнє бойове хрещення».
Згодом Василь пройшов офіцерські курси в Одесі, по завершенню навчання повернувся до своєї частини вже офіцером, де очолив протитанковий взвод.
Його бойовий шлях офіцером пролягав через Очеретине, Запорізький напрямок, Куп’янщину.
На Запорізькому напрямку Василь зазнав поранення після серії прильотів, отримавши контузію та сильне запаморочення, але попри це залишався з підлеглими й не покидав позицію.
Лише після ротації потрапив на стабпункт і в госпіталь, однак після лікування знову повернувся в стрій, а під час наступного обстрілу, отримавши повторну акубаротравму, але відмовився від госпіталізації, бо командир роти на той час був поранений і підрозділ потребував керівника.
Протягом сімнадцяти місяців він виконував обов’язки командира роти вогневої підтримки.
Про побратимів Василь говорить гордо:
«Побратими стали другою сім’єю — єдиним цілим, з яким ділиш і небезпеку, і втому, і короткі моменти радості».
Сьогодні «Папай» очолює роту наземних безпілотних систем батальйону БпС.
Він добре розуміє, як змінилася війна: від перших зіткнень до технологічної боротьби дронів, FPV і наземних безпілотних систем. І переконаний — цей розвиток не можна втратити, бо майбутнє війни вирішується не лише силою, а й розумом.
Головним мотиватором, котрий не дає зламатися для Василя, є родина. Дружина Яна, донька Меланія, син Дарій та батьки.
«Їхні фотографії завжди поруч. У моменти, коли стає важко, я просто дивлюсь на них і згадую, заради чого тримаюсь. Війна забрала багато — перші кроки дітей, перші слова, найцінніші миті. Після перемоги хочу надолужити цей час — бути поруч, жити для сім’ї».
Дякуємо Василю за службу!
