Публікація

«Німець»: бойовий медик, який витягує своїх із найгарячіших точок

16:00, 18 Лютого

Свій позивний Андрій отримав не через походження, а завдяки характеру — стриманому, мовчазному й рішучому. Від піхотинця до бойового медика 2-го батальйону 104 окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ — його шлях став історією про відповідальність, побратимство та щоденну боротьбу за життя інших.

Історією бойового медика поділилися на сторінці 104 бригади тероборони ЗСУ “Горинь”.

Позивний «Німець» Андрію дали побратими. Каже, усе просто: коротко, чітко й, мабуть, через його небагатослівність. До повномасштабної війни чоловік проходив строкову службу в МНС, працював в охороні та їздив на заробітки за кордон. Та після початку вторгнення без вагань підписав контракт і став до лав 2-го батальйону 104 окремої бригади Сил ТрО Збройних сил України.

Спочатку служив звичайним піхотинцем, однак згодом змінив фах і став бойовим медиком. Згадує, що все почалося несподівано: командир просто передав йому книги з медицини та наказав вчитися.

«Медиками не народжуються. Якось капітан дав мені стопку книжок і каже – вчися. А тренуватись будеш на тих, хто в палаті. Так і почалось», — розповідає військовий.

Служба на Донеччині стала справжнім випробуванням. Андрій пережив інтенсивні бої, евакуації поранених і втрати побратимів. Деякі моменти, зізнається, назавжди залишаться в пам’яті.

«Є речі, які не хочеться згадувати. Коли витягуєш побратима – спаленого, з розірваним тілом… Це не забувається. Але я завжди витягував своїх. Жодного не залишили».

Між бойовими виїздами «Німець» рятував не лише людей. Одного разу навіть прооперував кота — зашив поранену лапу. Коли тварина згодом зникла, військовий зрозумів: значить, одужала.

Війна, говорить Андрій, залишає сліди не лише фізичні, а й внутрішні. Втім, триматися допомагає відповідальність перед побратимами.

«Я стараюсь триматись. Бо мушу. Хлопці на мене розраховують. Якщо не я – то хто?» — каже він.

За словами військового, саме побратимство стало найціннішим досвідом служби.

«У цивільному друзі не завжди прийдуть на допомогу. А тут – завжди. Ми разом виживали, разом і стоїмо. Побратим – це той, кому можеш довірити життя».

Удома на нього чекають дружина та 12-річна донька. Під час коротких відпусток він намагається проводити з нею кожну хвилину. Каже, донька знає, де служить батько, але коли їду, то не проводжає — так обом легше переживати розлуку.

РЕКЛАМА