Публікація
«Найважче — перебороти страх»: військовий «Кевін» з Дубенщини про службу на передовій
13:05, 26 Травня
Фото: 104 бригада тероборони ЗСУ “Горинь”
Юрій на псевдо «Кевін» — військовослужбовець 2-го батальйону 104 ОБрТрО «Горинь» з Дубенщини. У 2025 році він підписав контракт і нині разом із побратимами тримає позиції під постійними обстрілами, авіаударами та атаками FPV-дронів.
Історією бійця поділилися на сторінці 104 бригади тероборони ЗСУ “Горинь”.
Позивний «Кевін» Юрій отримав ще в дитинстві. Каже, усе через те, що з 15 років жив самостійно, а друзі жартували, порівнюючи його з героєм фільму «Сам удома».
«Позивний «Кевін» у мене ще з дитинства. Я з 15 років жив самостійно. Друзі заходили й сміялися: “О, Кевін сам удома”. Спочатку я навіть ображався, а потім звик. І воно якось до душі стало», — розповідає військовий.
Юрій родом із Дубна на Рівненщині. До війни працював у будівництві — займався ремонтами, фасадами та квартирами. Разом із бригадою їздив на об’єкти у Київ, Луцьк та по області. Каже, до фізичної роботи звик змалку.
«У цивільному житті я займався ремонтами. Постійно робота, будови. І готувати любив ще тоді — і собі, і хлопцям на роботі», — згадує він.
До війська Юрій прийшов не одразу. Не приховує: спочатку намагався уникнути мобілізації через страх.
«Я теж ухилявся. Два рази повістки були. Одну взагалі проігнорував, на другу пішов у військкомат, але ВЛК не пройшов. Було страшно. Але в якийсь момент це все набридло. Сказав дружині: “Їду у військкомат”. Підписав контракт — і потрапив у 104 бригаду», — каже боєць.
Із травня 2025 року «Кевін» служить у 2-му батальйоні 104 ОБрТрО «Горинь». Спочатку був номером обслуги у роті вогневої підтримки, а нині — навідник СПГ.
За словами Юрія, найважчим у війську стали не фізичні навантаження, а необхідність навчитися долати страх.
«Найважче — це перебороти страх. Особливо коли КАБи летять. Перший раз я почув той звук і подумав, що літак. А командир каже: “Ні, то КАБ”. За той час по нашій позиції прилетіло 36 КАБів», — розповідає він.
90 днів на позиції стали для бійця справжнім випробуванням. Постійні обстріли, FPV-дрони, «гради» та авіація були щоденною реальністю.
«Ми майже не могли вилізти з окопів. Небо постійно контролювалося. Якщо хтось рухався — одразу починали бити», — каже військовий.
Особливо Юрію запам’ятався момент, коли після попередження про авіаудар командир із позивним «Сова» наказав залишити позицію.
«Ми втекли через річку в посадку. А коли повернулися — наших бліндажів вже не було. Два рознесло повністю», — згадує він.
Про свого командира Юрій говорить із великою повагою та переконаний, що саме дисципліна і виконання наказів рятують життя.
«Найголовніше у війську — слухати командира. Не робити нічого самостійно. Ігор нас вивів звідти живими. А сам ще залишався й виводив інших», — каже боєць.
Підтримуватися у найважчі моменти допомагали побратими. Особливо — товариш із позивним «Бобер».
«Я постійно був із Бобром. Коли починалися прильоти — ми разом ховалися. Я його обіймав, і якось не так страшно було», — ділиться Юрій.
Удома на військового чекають дружина Тетяна, син Домінік, донька Маргарита, мама та сестра. Каже, війна дуже його змінила.
«Я тут навчився бути мужнішим. І дружина каже, що навіть голос у мене змінився», — говорить він.
Після перемоги Юрій мріє повернутися додому до родини, але зізнається — залишати військову службу не планує.
«Я хочу залишитися військовим. Мені подобається дисципліна, порядок. Я хочу бути частиною цього війська», — каже «Кевін».
Колись «Кевін» був хлопцем, який рано навчився виживати сам. Сьогодні ж він — частина великої бойової родини, де поруч побратими, відповідальність і спільна боротьба за Україну.
