Публікація

«Найстрашніше – втрачати»: розповідь бойового медика з Млинівщини

17:25, 03 Вересня

104 бригада тероборони ЗСУ “Горинь” розповідає про побратима з Рівненщини.

«Найстрашніше — втрачати. Але найголовніше — не втратити себе», — каже він.

Його звати Андрій, позивний — «Груша». Каже, це ще з дитинства — нікуди не поділося. Йому 54 роки. Родом він із Млинівського району Рівненської області. Стоматолог у цивільному, бойовий медик на війні. За його плечима — десятки евакуацій, сотні уколів, тисячі рішень. Сьогодні — медик 2 батальйону 104-ї окремої бригади Сил ТрО ЗС України.

Андрій закінчив Київське медичне училище, працював фельдшером, згодом здобув вищу освіту й став стоматологом. У медицині — з 1989 року. «Покликання виявилось сильнішим за обставини», — каже він.

«Ти ж медик? – Є. – Йдеш у медпункт. – Не йду. – Йдеш. Це армія». Так «Груша» знову став медиком — але тепер на війні.

За півтора року на Торецькому напрямку, за плечима — десятки евакуацій, стабілізацій, реанімацій. Каже: всі історії у медиків схожі — ти просто їдеш, рятуєш, тягнеш, стабілізуєш. І повертаєшся, якщо пощастить. Або не повертаєшся.

«Найстрашніше — втрачати. Побратимів. Людей, з якими щойно говорив. Це залишається в кожному».

Андрій — із тих, хто мовчки робить те, що має. А коли питаєш, що найпростіше — жартома каже: «Пообідати. Це, напевно, святе». На армійську рутину не нарікає. Зізнається — адаптувався легко. Завжди був трохи аскетом, мисливцем, звик до природи й труднощів.

У цивільному житті на Андрія чекає родина — дружина, мама, донька, племінники, сестри. Донька зараз навчається у Франції, здобуває філологічну освіту.

Андрій вірить у молодь. Але зауважує: «Треба готуватись — не лише фізично й технічно, а морально. Бо війна — це не тільки стрільба. Це здатність не втратити себе. Щоб бути стресостійким, треба готуватися до всього. Краще, щоб не знадобилось. Але головне — вірити в себе. І в націю. Бо якщо ми віримо — нас не перемогти».

РЕКЛАМА