Публікація

“Московська параноя”: як Кремль протидіяв євроінтеграції

17:15, 28 Квітня

Протягом всього періоду “холодної війни” Москва розглядала тимчасову розрядку з Заходом не як шлях до закінчення супернирництва між соцтабором і країнами Західної Європи, а лише як захід для послаблення країн блоку НАТО. Кремль вважав країни Варшавського договору “островом соціалізму, оточеним західними імперіалістами, котрі ввійшли в змову з китайцями”. Для того, щоб прорвати це «оточення», московські керманичі були переконані, що Радянському Союзу слід зосередити свою увагу проти створення нових структур майбутнього Євросоюзу.

Початок історії «стосунків Москви та Євросоюзу» сягає середини 70-х років минулого століття. Тоді у КГБ СССР з‘явились нові завдання і нові турботи в Західній Європі. Адже до 1976 року ЄС, як структура, не представляла для Кремля особливої зацікавленості. Хіба що розвіддані з особливо глобальних політичних питань, які були удостоєні уваги в Ясєньово (місце, де знаходиться центральний офіс Першого Головного управління КГБ СССР-авт.).

Проте погляди ПГУ-КГБ СССР сильно змінились після того, як у грудні 1975 року прем‘єр-міністр Бельгії Лео Тиндеманс виступив з доповіддю у Європейському співтоваристві. Він закликав країни Європи до спільної оборонної стратегії та більш рішучої зовнішньої політики.

Москва ще більш стривожилась, коли у вересні 1976 року Китай акредитував у ЄС свого першого посла і негайно став вести зі співтовариством торгові переговори. Улітку 1976 року колегія КГБ СССР прийшла до чергового параноїдального висновку в стилі теорії змов: мовляв, доповідь Тиндеманса та китайська діяльність в Брюсселі спрямовані проти СССР. У липні 1976 року циркуляр за підписом голови ПГУ В.Крючкова вимагав від своїх резидентів «задействовать все оперативние возможности», тобто це означало термінове зібрання масиву розвідданих про політику ЄС. Майбутній гекачепіст Крючков вказував на те, що начебто існувала реальна небезпека перетворення європейської співдружності в «военно-политический блок, которий может попасть под влияние агрессивних и реваншистских сил».

Москва робила особливу ставку на висновок, що Європейський Союз буде нестабільним до того часу, поки не напрацює спільну оборонну політику. Новий циркуляр, розроблений в штаб-квартирі КГБ у серпні 1976 року підкреслював, що головною метою співдружності віднині був підрив зовнішньої політики соціалістичних країн. Пдтримка європейської інтеграції з боку США лише підтверджувала теорію антирадянської змови.

Щоб розкрити природу так званого «заговору» ЄС, кремлівські вожді терміново поставили перед КГБ завдання створити канали доступу до секретних документів з цієї тематики. Та роздобути такі документи було можливим тільки після  створення надійної агентурної бази в керівних органах співдружності. Резиденти КГБ, як правило, діяли під дахом посольств СССР в усіх європейських країнах, отримали пріоритетні завдання призначити старшого співробітника КГБ, заступника резидента по лінії ПР (політична розвідка) для координації співпраці проти співдружності. Найбільш перспективними закладами для вербування агентури,  КГБ вважало Європейський коледж у Брюгге, Європейський університет у Флоренції та Євроінститут в Амстердамі. У Москві вважали, що студенти-відмінники зможуть у перспективі стати безцінним джерелом інформації. Попри ці стратегічні завдання у спецопереаціях проти ЄС, співробітники резидентур мали регулярно добувати і посилати в Москву телефонні довідники ЄС, складати списки дипломатів та журналістів, акредитованих у європейській співдружності, вивчати реальні дані усіх чиновників ЄС, котрі відвідують СССР. КГБ у центрі також ставило задачу і вимагало від своїх підлеглих активізувати необхідність «активних действий», для того, щоб уповільнити розвиток євроінтеграційних процесів та відстрочити прямі вибори в Європарламент. Резидентурам на місцях було доручено через підкуплених та завербованих журналістів розмістити в пресі,  переважно лівого напрямку, репортажі та замітки де би акцентувались усілякі, у більшості надумані протиріччя, як між самими учасниками ЄС, так і Сполученими Штатами та Японією. Окремі циркуляри вказували на небезпечні формування надуманого антирадянського блоку між ЄС та Китаєм. Не дивлячись на деякі розбіжності між країнами ЄС та провалом концепції Тиндеманса про загальну оборонну політику, Москву і надалі турбувала майбутня перспектива євроінтеграції. 

КГБ у своїх аналітичних звітах перед Політбюро ЦК КПСС прямо робив висновки-  «интеграция Западной Европи противоречит интересам Советского Союза». А Політбюро у свою чергу вважало ЄС одним із головних об‘єктів розвідувальної роботи. Одним словом, уже до початку 80-х років європейська співдружність в очах Кремля отримала той статус, що і основні вороги – Сполучені Штати, НАТО та Китай. Кремль вважав, що така змова є значним прогресом на шляху євроінтеграції з часу підписання Римського договору 1957 року. Незважаючи на величезну кількість інформації, що акумулювалась у головному розвідувальному управлінні СССР по лінії європейської співдружності, Москва залишалась незадоволеною їх якістю. Не вистачало основного – підтвердження теорії змови Західної Європи проти країн Східного блоку. Центр, як завжди, продовжував тиснути на всі свої  західноєвропейські резидентури за недостатню і неякісну підготовку спецоперацій проти ЄС. Знову і знову Москва вимагала «в соответствии с указаниями тов.Крючкова» активізувати проникнення агентів та розробку інших форм розвідувальної роботи в європейській співдружності. Московську  штаб-квартиру КГБ найбільше дратувала не стільки невелика кількість розвідданих по лінії ЄС, а, швидше за все, відсутність підтверджень власних теорій по «происках Запада». 

Коли Москва так і не змогла отримати реальних доказів так званої Брюссельської змови для підриву країн Східної Європи, у Кремлі був зроблений висновок, що змова все ж таки існує, просто резидентури КГБ не змогли виконати поставлені перед ними завдань. У Політбюро постійно вимагали ще більшої ініціативи та активних дій по гальмуванню процесів євроінтеграції. На початку 80-х років ці протистояння досягли найвищого піку. Проте вторгнення СССР в Афганістан, проблеми в Польщі з діяльності «Солідарності», новий виток напружень з США у зв‘язку із «зоряними війнами», змусили Москву відкласти «розробку» Євросоюзу на другий план.

Сергій Кричильський

РЕКЛАМА