Публікація

Мінометник “Татарин” зі стрілкового батальйону Рівненщини: мужність і порятунок побратимів на фронті

14:10, 28 Грудня

47-річний поліцейський із Рівненщини, відомий під псевдо Татарин, вже понад 20 років служить українському народові. На передовій він пройшов АТО, а під час повномасштабного вторгнення не раз опинявся на межі життя та смерті. Сьогодні він продовжує боронити країну та рятувати побратимів, мріючи лише про Перемогу й повернення додому.

Татарин розпочав службу у підрозділі карного розшуку, а останні три роки працював у черговій частині. З перших днів створення стрілецького батальйону він приєднався до лав, адже з дитинства мріяв служити у силовому підрозділі.

На фронті він освоїв спеціальність мінометника. Основне завдання — підтримка піхоти вогнем, знищення ворожих засобів, точні удари по укріпленнях та живій силі супротивника.

Про свій перший бойовий вихід на Торецькому напрямку Татарин згадує:

«Нас було четверо. До позиції — пішки понад три кілометри. Крім амуніції з собою був вантаж, а над головою постійно дрони та артилерія — рухатись було вкрай важко».

Під час одного з виходів через вітер стрілбатівці помітили ворожий дрон буквально за кілька метрів:

«Варіантів не було: почали стріляти з автоматів. Вдалося збити, але через сильний вибух усіх контузило».

Татарин переконаний, що на війні надзвичайно важливі взаємна підтримка та довіра між побратимами. Готовність прикрити один одного часто рятує життя і допомагає вистояти у складних ситуаціях. Так, під час одного з бойових виходів, коли на рації повідомили про пораненого бійця, Татарин разом із побратимами з Рівненщини на псевдо Кіпіш і Знахар вирушили на допомогу. Вони перенесли на ношах бійця з Одеського стрілкового батальйону, який отримав часткову ампутацію ноги, до позиції, звідки його медичний евакуаційний транспорт доправив до лікарні.

Навіть після виходу з небезпечної зони ризик залишається високим:

«Одного разу, ми вийшли з позиції та сіли у бронемашину. Доїхали до певного місця і в думках: все добре, з небезпечної зони виїхали. Проте, за кілька хвилин в транспорт влучив ворожий дрон. На мить, через контузію, всі не могли чітко діяти. Я, у результаті, отримав кілька зламаних ребер та акубаротравму».

Татарин визнає, що страх на війні присутній завжди, навіть для найдосвідченіших бійців. Під час одного з перебувань на позиції, після передачі інформації по рації про можливий обстріл, ворог за пів години почав бити з артилерії та мінометів. Вибухи лягали все ближче до бліндажу, проте, за його словами, підтримка рідних та віра допомогли витримати цей складний момент і зберегти сили для подальшої боротьби.

«Їхня підтримка, мотивація боротися — те, що дає сили триматися і вистояти», – каже боєць.

Татарин зізнається, що таких моментів не злічити: думки завжди про сім’ю, про те, як переживуть рідні, якщо він не повернеться.

Найбільша мрія мінометника — перемога та повернення додому, щоб обійняти дружину і 13-річну доньку Маргариту. Мріє про прості речі — опинитися у ліжку й відчути тишу. І саме заради цього продовжує служити на передовій.

РЕКЛАМА