Публікація
Медики Рівненщини вшановують загиблих колег: історія про бойового медика Андрія Музику
16:24, 21 Липня
До дня пам’яті загиблих медиків Рівненський обласний інформаційно-аналітичний центр медичної статистики розпочав серію публікацій присвячених пам’яті загиблих на війні колег.
Лікар, який ніс життя в тиші, а загинув, рятуючи інших
Є люди, про яких неможливо говорити у минулому часі. Бо навіть коли їх уже немає поруч, вони залишаються з нами — у спогадах, у вдячних серцях, у тиші, яку вони наповнювали змістом.
Саме таким був Андрій Петрович Музика народився 30 вересня 1989 року в місті Рівне. Звичайне дитинство, спокійна юність. Та ще змалку в ньому жила риса, яка стала визначальною — нетерпимість до байдужості. Медицина була його свідомим вибором. У стінах Івано-Франківського національного медичного університету Андрій не лише здобував знання, а й формувався як людина, яка вміла слухати, відчувати, розуміти. Його пацієнти завжди казали: «З ним було спокійно».
Акушер-гінеколог. Лікар ультразвукової діагностики КП “Рівненський обласний клінічний лікувально-діагностичний центр ім. В. Поліщука”РОР. Людина, яка допомагала народжуватись новому життю. Його професійність завжди йшла поруч з людяністю. Його спокійні слова і впевнений погляд заспокоювали навіть у найтривожніші моменти. Андрій не був багатослівним — але кожне його слово мало вагу.
24 лютого 2022 року розділило життя на “до” і “після”. А вже 25-го Андрій прийшов до військкомату. Без коливань, без пафосу. Просто сказав: “Я лікар. Можу бути корисним. Не маю права стояти осторонь.”
Став бойовим медиком. Молодший сержант. Старший бойовий медик одного з підрозділів ЗСУ. Рятував, вивозив, перев’язував. Вибухи, обстріли, передова — він завжди був там, де найважче. Там, де потрібна тиша, внутрішній спокій і руки, які не тремтять. Побратими поважали його без зайвих слів. Бо він просто робив свою роботу. Справжню.
30 червня 2024 року, під час виконання бойового завдання біля села Новоселівка Перша на Донеччині, загинув. Мінно-вибухова травма. Уламкові поранення. Не встиг урятувати себе — бо рятував інших.
Йому було лише 34.
Не мав дітей. Але мав сотні врятованих. Мав друзів, побратимів, пацієнтів, яким він дарував надію, життя і впевненість.
Андрія поховано у рідному селі Бармаки на Рівненщині. Там тепер встановлена меморіальна дошка.
Світла пам’ять Герою!
