Публікація
«Кот», який повертає з того світу: історія бойового медика з Рівненщини
12:10, 16 Січня
Юрій «Кот» із села Городище на Рівненщині — фельдшер евакуаційного відділення 104-ї бригади «Горинь» і Заслужений донор України. До війни він працював медбратом у реанімації, а сьогодні рятує життя на передовій, там, де рахунок іде на секунди.
Історією військового поділилися на офіційній Facebook-сторінці 104 бригади тероборони ЗСУ “Горинь”.
24 лютого 2022 року Юрій був на чергуванні, коли пролунали перші вибухи. «Спочатку — з колегами організація медичних пунктів у громаді, блокпости, готовність приймати поранених просто в селі», — згадує Юрій.
Уже за кілька днів разом із рідним братом він пішов до військкомату й вступив до лав 104-ї бригади.
Його бойовий шлях розпочався з посади бойового медика. Згодом були навчання на сапера в Кам’янці-Подільському, служба сапером-медиком, робота у медичному пункті. Сьогодні Юрій — фельдшер евакуаційного відділення 104-ї бригади, де кожне рішення ухвалюється миттєво, а ціна помилки — людське життя.
«Перші поранені не забуваються ніколи, коли все залежить від тебе. Коли поруч немає лікаря, який підкаже. Є тільки ти і твоя відповідальність», — каже «Кот».
За його словами, цивільна медицина дала йому 80% знань, але саме війна навчила працювати за протоколами тактичної медицини MARCH і рятувати там, де шансів майже немає.
Юрій бачив багато того, що залишається з людиною назавжди. Він згадує бійців з важкими пораненнями, які співали українські пісні та Гімн навіть у моменти нестерпного болю. «Такі хвилини — залишаються в пам’яті назавжди. У ці моменти ти розумієш, заради чого ти тут», — говорить медик.
Під час однієї з евакуацій на Херсонщині Юрій отримав контузію, але після лікування без вагань повернувся до строю. Для нього війна закінчиться лише тоді, коли буде виконана місія.
Про свій позивний «Кот» говорить прямо: «Ще зі школи, від прізвища. Так і залишився — зараз став як друге ім’я».
Окрема сторінка його життя — донорство. Юрій уже 26 років здає кров, плазму та тромбоцити і має звання Заслуженого донора України. Навіть війна не стала для нього приводом припинити цю справу.
Про побратимів «Кот» говорить із гордістю — каже, що служить у сильному та злагодженому колективі, де кожен знає свою роль і працює на результат.
Його головна мотивація — родина: дружина Олена та двоє синів Назарій і Юрій. Після перемоги він мріє добудувати дім і зібрати всіх разом.
А тим, хто вагається, він говорить без осуду: «Подивіться в очі хлопцям, які місяцями на позиціях».
