Публікація

Коли щастя приходить у військовому однострої

13:32, 13 Листопада

зображення публікації
Віталій, у цивільному житті – учитель інформатики, у нашій 14 окремій механізованій бригаді імені князя Романа Великого служить упродовж 6 років.
Наприкінці лютого він кинувся в бій з ворогом. З подвоєною силою і подвоєною люттю, бо його рідне село на Херсонщині, його родина, дружина і донька, батьки, сестра і брат з перших днів війни опинилися в окупації…
Уривчасті повідомлення від родини, що жила в підвалі власного будинку, постійний страх – що чекає на сім’ю, якщо окупанти дізнаються, що він військовослужбовець ЗСУ? Як врятувати? Як витримати постійну невідомість і тривогу за найрідніших? Страх за себе ніщо в порівнянні зі страхом за близьких.
У березні-квітні Віталію стало ще важче: наша Князівська 14 омбр звільнила на Миколаївщині низку населених пунктів, впритул наблизившись до Херсонської області. За 15 км – рідне і все ще недосяжне село Віталія, його рідні, за якими рветься серце… Втім, Віталій розумів, що його різкі й ризиковані дії можуть тільки нашкодити близьким. Знав, що мусить дочекатися моменту…
У липні Віталій, відвойовуючи в окупантів Донецьку область, дуже обережно розповідав журналістам про свою сім’ю, – аби не поставити рідних під удар.
Початок листопада все ще був для Віталія, який із побратимами боронить Харківщину, випробуванням.
…А 11 листопада несподівано стало одним із найщасливіших днів у житті – його рідне село вільне від окупантів, його родині не доведеться більше боятися й ховатися в підвалі. А його брат, Юрій, вчитель фізичної культури в українській школі, ганяє на мотоциклі, під синьо-жовтим прапором, селом, вітаючи односельців з визволенням від ворожої навали! Відтепер вони – вільні!
Щастя є. В деокуповані міста і села України воно приходить у військовому однострої, зі щирою посмішкою українського воїна, з його силою і прагненням захистити.

І нехай далі не буде просто, але все буде – Україна.

За інформацією Рівненський ОМТЦК та СП.