Публікація

Йому 22 і він воює третій рік: історія “Макара” із рівненського батальйону

14:29, 31 Грудня

104 бригада тероборони ЗСУ Рівненщини публікує історії воїнів – “Обличчя року”.

Через війну він втратив дружину з донькою. Богдану 22 і він вже третій рік протистоїть загарбникам зі зброєю в руках. Нині він служить в 61 батальйоні рівненської тероборони.

“Коли підписував контракт, то спершу думав, що піду в ДШВ, але якось так сталося, що опинився в 104 бригаді. Зараз я тут кулеметник”, – розповідає воїн, якого побратими називають “Макар”.

Він каже, що за час служби отримав вже декілька військових спеціальностей і може працювати не лише зі стрілецькою зброєю, а й з гранатометом. Не байдужа йому і саперна справа навіть пройшов навчання за цим фахом в Іспанії.

Усі ці навички не раз доводилося застосовувати в зоні бойових дій. Разом із побратимами він воював на Запоріжжі та на Харківщині. За цей час побачив та пережив чимало. Були досвіди позитивні, були й сумні.

“Пам’ятаю свій перший бойовий вихід ще на початку повномасштабки. Тоді ми з друзями захищали Ізюм. Без досвіду, але в ті дні хтось мав взяти до рук зброю. Якось вже відпрацювали і вже мали мінятися. Бігли до машини і тут прильот. Стіна поряд обвалилася, мене сильно відкинуло. Як наслідок – контузія. Місяць лежав у лікарні. І ще довго не міг спати, бо снилися кошмари, вибухи, бачив тіла загиблих друзів”, – пригадує Богдан.

Після лікарні приїхав додому, відходив від усього пережитого та побаченого. Через цю війну він втратив багатьох близьких людей. Зараз його найріднішою людиною є мама. Спершу вона сильно відмовляла сина від підписання контракту, але він був незворушним: “Коли мені виповнився 21, то підписав контракт і мамі сказав про це вже коли проходив базову загальновійськову підготовку (БЗВП). З часом вона вже якось більш-менш змирилася з цим. Каже, що лиш би я був здоровим і повернувся додому”.

“Макар” каже, що на війні звик вже багато до чого, але є те, з чим змиритися неможливо ніколи: “Найстрашніше на війні – це бачити своїх поранених чи загиблих. Ані дрони, ані прильоти так не розбалансовують і не викликають таких емоцій, як це”, – ділиться воїн.

РЕКЛАМА