Публікація
Історія головного сержанта Сергія Мілетійовича з Дубенщини, який повернувся на службу після пенсії
14:30, 08 Травня
Фото: Facebook 23 інженерно-позиційний полк
50-річний майстер-сержант Сергій Мілетійович із Дубенщини присвятив службі Україні понад чверть століття. Пройшовши шлях від строкової служби до роботи в різних силових структурах і вийшовши на пенсію, він знову повернувся у військо. Сьогодні Сергій обіймає посаду головного сержанта 23 інженерно-позиційного полку та разом із побратимами продовжує боронити Україну.
Історією військовослужбовця поділилися на сторінці 23 інженерно-позиційного полку.
Сергій Мілетійович – уродженець Дубенщини, сімейна людина, яка разом із дружиною виховала доньок і з надією чекає на онуків. Його професійний шлях у військовій сфері триває вже понад 25 років і охоплює службу у різних структурах оборонного сектору України.
«У 1994 році мене призвали на строкову службу. Після її завершення я підписав контракт із Збройними силами України. Служив на різних посадах: від командира відділення до заступника командира взводу. Згодом перевівся у військово-повітряні сили, де працював авіаційним механіком. У 1997 році закінчив школу прапорщиків, отримав звання і продовжив службу як старший авіаційний механік», – пригадує військовий.
У 2004 році, в період реформування Збройних сил України, він продовжив службу в Службі безпеки України, а пізніше – у Державній службі спеціального зв’язку та захисту інформації. У цій структурі він прослужив до 2020 року.
«З 2014 по 2020 рік я брав участь в АТО. Це був непростий період, який залишив багато спогадів. Після більш ніж 25 років служби я вийшов на пенсію, але довго залишатися цивільним не зміг. Уже за пів року знову повернувся до строю», – розповідає Сергій Мілетійович.
У 2021 році він отримав пропозицію приєднатися до новоствореного 23 інженерно-позиційного полку. Спочатку обійняв посаду командира взводу, а згодом став головним сержантом частини, виконуючи ці обов’язки й до сьогодні.
Після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну служба зазнала суттєвих змін. Відповідальність головного сержанта значно зросла, а характер завдань став набагато складнішим. Якщо раніше робота була більш плановою, то тепер вона перетворилася на безперервний процес у бойових умовах.
Особливою для військового стала ротація на Покровський напрямок. Саме там підрозділ виконував складні інженерні завдання – облаштовував укріплення, встановлював протитанкові загородження та монтував конструкції для стримування противника.
«Це була надзвичайно складна робота. Ми перебували під постійною загрозою мінометних обстрілів і атак дронів. Часто доводилося працювати в умовах, коли кожен вихід на позицію був ризиком», – зазначає він.
Окремою складністю стало те, що частину завдань доводилося освоювати буквально з нуля, адже таких масштабів робіт раніше не виконували. Військові були серед перших, хто впроваджував подібні інженерні рішення в таких умовах.
«Ми працювали в спеку, дощ, бруд. Засоби захисту часто псувалися, рукавиці доводилося лагодити просто на місці. “Єгоза” різала все – руки, одяг. Ми були в порізах і крові, але не зупинялися», – згадує майстер-сержант.
Попри важкі умови, цей досвід став для нього визначальним. Він загартував як фізично, так і морально, а також дозволив передавати знання іншим військовим. Найбільшою мотивацією залишався результат – укріплення, які реально стримують ворога і рятують життя.
«Коли розумієш, що твоя робота має значення і допомагає тримати оборону, це додає сил. Ми знали, заради кого працюємо – заради своїх родин і майбутнього без війни», – говорить він.
Окреме місце в його розповіді займають побратими. За словами Сергія, саме командна робота і взаємна підтримка дозволяли витримувати найважчі умови.
«Ми завжди були разом – їхали на завдання, працювали, поверталися, відпочивали. Це люди, на яких можна покластися в будь-який момент», – зазначає він.
Частина його побратимів згодом перейшла до бойових підрозділів або продовжила службу з підвищенням. Спільний досвід, за словами військового, став основою довіри і сили підрозділу.
Нині головна мрія Сергія Мілетійовича – завершення війни та повернення до мирного життя.
«Хочу просто жити для себе і родини. Мрію про онуків і про те, щоб знову відчути спокій цивільного життя», – каже він.
За роки служби він нагороджений відзнаками Президента України «За участь в АТО», медаллю «Ветеран служби» Міністерства оборони України, а також відзнакою 23 інженерно-позиційного полку «Надійний захист у бою».
Історія Сергія Мілетійовича – це приклад багаторічної відданості військовій справі, витримки та відповідальності. Саме такі люди щодня наближають перемогу, виконуючи свою роботу навіть у найскладніших умовах.
