Публікація
Історія головного сержанта на позивний «Добрий» з рівненської бригади
14:00, 24 Грудня
У 104-ій бригаді тероборони ЗСУ “ГОРИНЬ” розповіли про військового. Позивний «Добрий» — так назвав його старший побратим. І позивний прижився, бо захисник завжди був тим, хто ділився й допомагав. На початку військового шляху, на кордоні з Білоруссю, Андрій із побратимами часто зустрічав місцевих дітей — ділилися солодощами, фруктами.
У цивільному житті Андрій працював на виробництві скла. Строкову службу свого часу оминув, армію навіть не розглядав. Але 24 лютого 2022-го все змінилося.
«Їхав на роботу з кумом, почув новину. Розвернувся — і відразу у військкомат. Це був наш обов’язок», — згадує він.
«На початку я шкодував: стояли на кордоні, а хотілося швидше в бій. Але зараз розумію: це була підготовка. І коли потрапили на Донеччину, зрозумів — все було недаремно».
Найбільше вразила зустріч із жінкою на сході:
«Багато хто казав, що люди там не хочуть бути частиною України. Але була пані Ірина, яка віддала нам дім, допомагала всім. Тоді я переоцінив: більшість чекає миру й спокою, а не росії».
Сьогодні Андрій — головний сержант стрілецької роти. Відповідає за бойову підготовку, огляди позицій, допомогу командиру. Нині проходить навчання за кордоном, аби привезти нові знання й передати їх побратимам.
«Я хочу, щоб хлопці мали максимум знань. Це рятує життя».
І хоча колись він мріяв одразу повернутися в цивільне життя, тепер його думка змінюється:
«Була категорична позиція — тільки додому. А зараз 50 на 50. Бо розумію: можу стати офіцером, навчати молодь. У війську є сенс».
Вдома на нього чекають мама й кохана Ярослава. «Мама завжди питає: чи я в шапці, чи поїв. А дівчина підтримує, навіть із-за кордону. Це найближчі люди, які тримають мене».
«Мій улюблений вислів — acta non verba, дії, а не слова. Якщо не можеш бути на фронті — стань нашим надійним тилом. Допомагай. Бо тільки разом ми вистоїмо».
